Яке то було щастя – перебути люту зиму, з довгими, що починалися з найпершого смеркання, ночами, зі скутим морозами та великими снігами рухом. Щастя – вирватися із задушного запертя на весняний простір, босоніж – та й на зелену траву, у гай. Тоді починались веселі ігри, співи.
Немало дослідників і назву “гаївка” виводять від слова “гай”.
Є й інші гіпотези, адже “гаївки” – найпоширеніша назва ігор-хороводів, що пов'язані із воскресінням природи – у деяких місцевостях їх звуть “гагілками”, “ягілками”, “ягівками”, “галагівками”... На Наддніпрянщині, як правило, кажуть “веснянки”.
Із прийняттям на Русі християнства язичницький обряд поклоніння весні поступово перейшов у традицію Великодніх свят, котрі знаменують уже справді розквітлу весну.
Гаївки, таким чином, у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового.
Після тривалого Великого Посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, надто сільську. На Великдень, поснідавши свяченим яйцем, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки.
Гаївка давала шляхетну можливість хлопцеві і дівчині натякнути одне одному на закоханість.
Джерело: Свято гаївок: великодні, весняні пісні та ігри.– Дрогобич: Бескид, 1991.
