Гаївки виникли в далекі, ще язичницькі часи. Не знати, у зв’язку з яким обрядом, але певно, що зі святом, – бо в буден день не мала молодь часу бавитися, та й хто хотів перед людьми виглядати неробою! Знаємо тільки, що це було свято весняне – люди раділи приходу весни!

Яке то було щастя – перебути люту зиму, з довгими, що починалися з найпершого смеркання, ночами, зі скутим морозами та великими снігами рухом. Щастя – вирватися із задушного запертя на весняний простір, босоніж – та й на зелену траву, у гай. Тоді починались веселі ігри, співи.

Немало дослідників і назву “гаївка” виводять від слова “гай”.

Є й інші гіпотези, адже “гаївки” – найпоширеніша назва ігор-хороводів, що пов'язані із воскресінням природи – у деяких місцевостях їх звуть “гагілками”, “ягілками”, “ягівками”, “галагівками”... На Наддніпрянщині, як правило, кажуть “веснянки”. 

Із прийняттям на Русі християнства язичницький обряд поклоніння весні поступово перейшов у традицію Великодніх свят, котрі знаменують уже справді розквітлу весну.

Гаївки, таким чином, у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового.

Після тривалого Великого Посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, надто сільську. На Великдень, поснідавши свяченим яйцем, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки. 

Гаївка давала шляхетну можливість хлопцеві і дівчині натякнути одне одному на закоханість.

Джерело: Свято гаївок: великодні, весняні пісні та ігри.– Дрогобич: Бескид, 1991.