Біжучий рядок

"Всі хороші книги схожі в одному: коли ви дочитаєте до кінця, вам здається, що все це трапилося з вами, і так воно назавжди при вас і залишиться". Е. Хемінгуей

неділя, 22 листопада 2020 р.

Переведіть мене через майдан - вірші та пісні Революції гідності

До Дня Гідності і Свободи

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)


субота, 14 листопада 2020 р.

170 років з дня народження видатного шотландського письменника Роберта-Луїса Стівенсона, автора безсмертного пригодницького роману "Острів Скарбів".

"Одного разу я накреслив карту острова; вона була старанно і красиво розфарбована. Я назвав свій витвір „Островом скарбів“. Я чув, що існують люди, для яких карти нічого не значать, але не можу собі цього уявити! Назви, обриси лісів, напрямок доріг і річок, доісторичні сліди людини;— от невичерпне джерело для всякого, у кого є очі і хоч на гріш уяви. Коли я спрямував замислений погляд на карту свого Острова, то серед придуманих лісів заворушилися герої моєї майбутньої книги. Засмаглі обличчя їх і блискуча зброя висувалися із найнесподіваніших місць; вони снували туди і сюди, боролися і шукали скарби на декількох квадратних дюймах щільного паперу…"


Цікаве видання 1918 р., перший український переклад - "
Острів з закопаними скарбами" (вид. 1918).

Переклади роману, які видавалися за часів, коли Україна ще не здобула Незалежність, страждали не тільки від цензури, але й від того, що перекладачі погано володіли піратською термінологією. Натомість новий український переклад здійснив фахівець з історії піратства, «доклавши максимум зусиль, щоб пірати вісімнадцятого століття віднайшли ту українську, яка б відповідала місцю й часу».

Новий український переклад роману Стівенсона “Острів Скарбів”: Видавництво “Урбіно” (2018). Переклад здійснив Віктор Губарев.

пʼятниця, 6 листопада 2020 р.

До Дня Української писемності та мови

 9 листопада

На сторінці"Українська мова" сайту https://bit.ly/2IaUF8Z з'явилося нове інтерактивне завдання, яке допоможе перевірити вміння говорити правильно. Друже, заходь за посиланням і перевір свої знання!

КРАЄЗНАВЧА ПОДОРОЖ

5.11.2020 року - дата хоч і не кругла, але варта уваги: 53 роки з дня відкриття Історико-краєзнавчого музею ім. О.Коваля (м. Підгородне).

Дуб Коваля
У містечку Підгородньому, вздовж річки Кільчені, простяглася вулиця Кільченська. Там, під номером 27, розташована садиба покійного бандуриста Олексія Коваля, й там же росте високий, у кілька поверхів, розлогий дуб. Господар обійстя загинув у 1979 році – за рік до висадження цього дерева, то ж вони - людина й дуб - ніколи в житті не бачилися. Та попри це, крислатого називають «дубом Коваля» - і ось чому.

У червні 1980 року донька Олексія Семеновича - пані Леся - поїхала у відпустку, в один з київських будинків відпочинку. Звідти дуже близько до Пущі Водиці, де буяла чудова природа й цілюще повітря додавало відпочивальникам снаги.

Якось, перебуваючи в «зеленій зоні», Леся Олексіївна викопала попід старим дубом декілька його саджанців. Взяла їх разом із земелькою. А літо в тих краях видалося лагідне, не посушливе, та й загалом тінь від рослинності додавала грунту вологості. Саджанці – висотою близько двадцяти сантиметрів. Вища половина ніжних стовбурів була зеленою, а нижня мала коричневий відтінок: це означало, що жолуді розпочали свій ріст минулого, 1979 року. Пані Леся хотіла висадити дубочки в пам'ять про батька, тому й шукала якраз ті, що проросли в рік його загибелі. Вибір породи дерева вона пояснила так: «Кажуть, дуб може жити й тисячу років і весь час вбирати в себе почуту інформацію... Живи, дубе, накручуй нашу родинну інформацію».

Вдома деревця посадили за хатою, з боку сусідів Троїцьких. Вони добре пішли в ріст. Та якось другий чоловік Лесі Олексіївни - Дмитро Петрович Шило - надумав прибудувати майстерню, от і пересадив звідти молоді дубочки… Після пересаджування прижився лише один, якому відвели найпочесніше місце: в палісаднику, перед воротами ліворуч. Це, якщо дивитися з глибини Ковалевого двору. Якщо ж «дуб Коваля» споглядати з боку вулиці, то він – від хати праворуч. Наче воїн-захисник, стоїть на варті рідної садиби.
Дуб виправдав очікування господині: ріс, даруючи людям пам'ять про рідну їй людину, й «накручував інформацію». Робив це, щороку додаючи до своїх дерев’яних кілець ще одне. Невидимі кільця ховалися в уявному зрізі дубового стовбура.

Інформація спочатку здавалася дубові незвичною, незрозумілою, адже будучи зовсім малим у Пущі Водиці, нічого подібного не чув. Там ніхто не грав на бандурі й не співав йому пісень.
Не було серед живих бандуриста Коваля, та пані Леся успадкувала батькову любов до музичного інструменту: часто грала на ньому, сидячи біля маленького Дубка. Виховувала його, мов дитину… Бувало, відчиняла навстіж вікно світлиці, й тоді бандурні переливи, разом зі співом, чулися на подвір’ї й навіть на вулиці. В такі миті малий не почувався самотнім і в темряві зовсім нічого не боявся! То як же йому було не полюбити бандуру?..
Бувало, до господині приходили друзі-однодумці, колеги-музиканти й не тільки, й тоді ще гучніше лунали народні пісні та думи!.. Це дуже подобалося життєрадісному Дубові-молодняку й він швидко додавав у рості.
Спочатку він щиро дивувався, коли його називали «Ковалевим»: навіщо йому ймення, адже він не людина? Хай росте хоч мільйон зеленолистих побратимів, та всі вони – просто дуби. Й тільки він один – Дуб Коваля!.. «Хто цей загадковий чоловік?» – запитувало деревце, тріпочучи молодим листям.

Аж ось пані Леся винесла з хати стінну газету-розкладку з наклеєними чорно-білими фотографіями. Показала гостям, які повсідалися на лавах, взялася розповідати про кожну зі світлин. А Дубок, підгледівши й собі за тим дійством, замилувався портретами вусаня у вишиванці.

- Це мій тато, Олексій Семенович Коваль, бандурист і майстер з виготовлення бандур, - сказала пані Леся, хоч гості добре знали, чиє то зображення. Здавалося, ніби донька Коваля навмисне нагадала про це, відчувши інтерес молоденького дуба. А той уважно слухав, уже пишаючись тим, що названий в пам'ять про талановитого чоловіка.
На той час пані Леся була молодшою господинею, а старша господиня – то її мати, вдова Олексія Семеновича - Олександра Олексіївна Коваль. Мати й донька були повними тезками: прізвище, ім’я та по-батькові – все в них співпадало.

Якось на подвір’ї зібралося багато люду… На той час минуло сімнадцять років, відколи Дуб проклюнувся із жолудя. Досі в своєму житті він не бачив сумних подій. А тут помітив: довкола всі такі стримані й невеселі, тихо стоять на подвір’ї, тримають в руках квіти. Скоро всі вийшли на вулицю і старшу господиню кудись понесли… Хтось промовив, що «в останню путь»… Це сталося в травні 1996 року. Віднині її образ існував тільки на портреті, що висів у Ковалевій хаті. Дуб спостерігав за портретом, зазираючи у віконце.
Минуло 4 роки, і знову Дуб Коваля почув печальну звістку: то листоноша принесла телеграму, де повідомлялося, що чоловік пані Лесі - Дмитро - був убитий в рідному селі на Полтавщині, куди поїхав провідати батьківський дім. Це сталось у травні 2000 року. Поїхала господиня на похорон…
За чотири роки – знову тяжка втрата. Помер син Лесі Олексіївни – Олег. Це сталося в червні 2004 року. Йому було 38 років. Знову садиба Ковалів наповнилася сумом і людьми… Іменний Дуб, як міг, утішав осиротілу матір: розкидистими гілками прикривав від палючого сонця, та чи міг він урятувати від печалі?..
Ще за чотири роки, в грудні 2008-го, пані Леся ховала двоюрідного брата – Івана Васильовича. Він був залюбленим у космос, служив телеметристом на Байконурі, звідки космічні ракети розпочинали свій лет. Цей чоловік із роду Ковалів багатьма своїми вміннями завдячував рідному дядькові - Олексієві Семеновичу, який свого часу працював кіномеханіком, а також знався на техніці, теслярстві, різьбярстві, бджільництві, навіть заснував історико-краєзнавчий музей і був його першим директором.
Засумував Дуб Коваля. Вже й не чекав гарних подій, втішних новин, з острахом проживаючи наступний чотирирічний термін…

Аж раптом, у травні 2009 року, садиба Ковалів несподівано наповнилася гостями, почулися, як і раніше, гучні бандурні переливи! Високий та дебелий Дуб схвильовано затріпотів листям, рахуючи роки… Наче й не очікував сумних новин, адже чотири роки ще не минуло. Але ж бачив багато людей, чи це на добро? Тільки от чому ніхто не в зажурі?..
А то ж було родинне свято! Гості відзначали сторічний ювілей господаря, Олексія Семеновича Коваля, якого Дуб ніколи вживу не бачив та з гордістю носив його ім’я…
Того світлого дня – 31 травня 2009 року – на стіну будинку прикріпили меморіальну дошку з написом: «В цьому будинку жив і працював з 1938 по 1979 рік громадський діяч, кобзар, народний умілець Олекса Коваль». А на стіні Підгородненського історико-краєзнавчого музею з’явилася нова вивіска, що підтверджувала присвоєння цьому закладу імені його засновника й першого директора – О.Коваля.
Так у Підгородньому було увічнено пам'ять про видатного земляка.

Туристи потяглися до двору на вулиці Кільченській: цікаво було побачити меморіальну дошку, почути щось про непересічну людину з вуст його доньки. Дуб Коваля давно мав що сказати про свого знаменитого «тезку», він шелестів своїм листям, бажаючи додати щось від себе. Та люди лиш милувалися його красою, прикидаючи, якого ж це зросту Дуб Коваля?.. А він уже був висотою більше п’ятнадцяти метрів.
Весна 2014 року принесла Дубові велику втіху: якось прийшли діти й дорослі, та й влаштували «посиденьки під кобзаревим дубом»: слухали розповіді Лесі Олексіївни та її гру на бандурі. А потім попросили дозволу викопати саджанці, що густо проросли попід старим уже Дубом. Він вдячно споглядав, як трудяться людські діти, аби і його дітям, пророслим із жолудів, добре жилося на світі… Тоді громадськість відзначала 105-річний ювілей Олекси Коваля, то ж коли учні разом з бібліотекарями й педагогами висадили дубки на території дитячого садка, ця подія стала продовженням вшанування його пам’яті. А новостворену дубову алею назвали Ковалевою.

Історія Ковалевого Дуба продовжується. У 2020 році міцне сорокарічне дерево продовжує радо зустрічати гостей. Розлогими вітами захищає від спеки не лише рідне обійстя, а й чималу частину вулиці. Сорок років - вік для такої породи дерев досить молодий, адже дуби можуть жити понад тисячу років. То ж дуб і надалі продовжує свою добру місію – бути оберегом садиби Ковалів.
Лариса Омельченко

6 листопада 2020 року — 165 років від дня народження Дмитра Івановича Яворницького. До ювілейної дати наші пластуни з Пластового Куреня ч.95 імені Дмитра Яворницького з Музеєм історії Дніпра підготували розповідь про 10 важливих справ Дмитра Івановича, які змінили наше місто. 

🔷 1. Музей. Сучасний музей ім. Яворницького - найстаріший у нашому місті. Саме Дмитро Іванович став його фундатором. Вчений очолював заклад з 1902 до 1933 року. Протягом цього часу фонди музею поповнилися на десятки тисяч

експонатів. У той час завдяки репутації Яворницького до музею передавали цінні предмети як прості вчителі і лікарі, так і високопоставлені чиновники та релігійні діячі. Тоді музей отримав у власність давні стародруки, козацькі реліквії, церковні старожитності, матеріали розкопок тощо. Вже у часи Української революції та за радянської влади Дмитро Іванович став янголом-охоронцем музею. Тоді він домовився з Нестором Махном про охоронну записку для музею, а також до останнього зберігав у залах музею українські реліквії.  Радянська влада недолюблювала Яворницького і навіть звільнила його з посади директора.

🔶 2. Топонімічна реформа. Острожна, Тюремна, Казарменна, Басейна - вулиці з такими "романтичними" назвами побутували у Катеринославі на початку ХХ ст. Багато в чому саме завдяки Яворницькому в місті створили першу топонімічну комісію. Вона функціонувала при Міській Думі. Дмитро Іванович запропонував перейменувати безликі вулиці на честь українських діячів, подій, культурних явищ. Серед назв - вулиці Гайдамацька, Січова, Паланкова, Чумацька, Барвінкова, вулиця Поля, Сірка, Шевченка, Глоби, Хмельницького та ін. На жаль, реформа не була втілена в життя і лише декілька вулиць змінили назви. 

🔷 3. Колекція. Дмитро Іванович був відомим в Україні колекціонером. Він збирав власну колекцію з юних років. У ній, зокрема, було багато козацьких та козацько-церковних старожитностей. Після призначення на посаду директора


катеринославського музею, Дмитро Іванович подарував свою цінну збірку музею, і вона залишилася у нашому місті.

🔶 4. Охорона пам'яток. У 1917 році Яворницький очолив Катеринославський комітет охорони пам'яток старовини й мистецтва України. Вже тоді вчений переймався станом збереження пам'яток в нашому місті та краї. Завдяки його зусиллям до катеринославського музею ім. Поля потрапило майже сто кам'яних ідолів, зокрема, скіфських та половецьких баб. Також вченому вдалося вберегти статую Катерини ІІ, яка зникла вже під час Другої Світової війни. 

🔷 5. Колекція Олександра Поля. Хоч Дмитро Іванович і очолив у місті музей, який був названий на честь Олександра Миколайовича Поля, колекції відомого промисловця там не було. Вона залишилася у спадок дружині Поля - Ользі

Семенівні. Саме Дмитро Іванович зумів вмовити жінку передати цінну колекцію старожитностей до музею. Остаточно це відбулося у 1912 році. 

🔶 6. Університет. Дмитро Іванович Яворницький стояв біля витоків першого Університету у Катеринославі, який був створений у 1918 р. Історик очолив у виші кафедру історії України, яка згодом набула статусу науково-дослідної кафедри українознавства з підпорядкуванням Академії наук. У той час Яворницький розробив також окремий курс історії нашого краю. 

🔷 7. Археологічний з'їзд. Завдяки Д. Яворницькому у Катеринославі в 1905 р. відбулася велика подія загальноімперського значення - ХІІІ Археологічний з'їзд. Готуючись до з'їзду, науковці обстежили наш край у археологічному та етнографічному аспектах і здобули тисячі нових експонатів, які залишилися у місті. Окрім того, така подія привернула увагу багатьох відомих науковців та громадських діячів. Тоді до міста завітала й Олена Пчілка. 

🔶 8. Історія м. Катеринослава. Дмитро Іванович написав ґрунтовну працю, присвячену історії міста Катеринослава. Це була остання його велика монографія, Яворницький закінчив її за три роки до смерті - 1937 році. На жаль, вона була надрукована лише наприкінці 1980-х років.

🔷 9. Порятунок Спасо-Преображенського собору. Вченому вдалося врятувати один з найстаріших храмів нашого міста - Спасо-Преображенський собор.


Наприкінці 1920-х років радянська влада вела вкрай агресивну антирелігійну політику. У рамках цієї "політики" було знищено багато храмів, які мали велику історичну цінність. Така доля могла спіткати й собор, який був свідком "народження" міста Катеринослава. Але Дмитро Іванович запропонував створити у приміщенні храму Антирелігійний музей - і завдяки цьому вдалося врятувати не лише будівлю церкви, але й іконостас. 

🔶 10. Просвіта. Дмитро Іванович Яворницький був активним членом катеринославської "Просвіти" і стояв біля її витоків. Історик влаштовував публічні лекції, часто у супроводі кобзарського співу. Таким чином Яворницький збирав кошти на діяльність товариства, яке - у свою чергу - друкувало українську літературу та влаштовувало просвітницькі вечори. Саме завдяки авторитету вченого у Катеринославі відзначили 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. У більшості міст Російської імперії ювілейний шевченківський вечір був заборонений. У Катеринославі він відбувся під особисту відповідальність Яворницького. 

Звісно, це лише частина важливих справ, які Дмитро Іванович зробив для розвитку нашого міста.

четвер, 5 листопада 2020 р.

В останні числа жовтня багато людей звертаються до міфології. І пов'язано це з ніччю напередодні Дня Всіх Святих (1 листопада). Останнім часом свято це стало дуже комерціалізоване - завдяки телевізійній рекламі і магазинним розпродажам.
Ми ж пропонуємо звернутися до нашої рідної української міфології.
Мультфільм "Мавка. Лісова пісня", який знятий за мотивами драми-феєрії Лесі Українки + художній домисел творців фільму.

Очікуємо на вихід на екрани при кінці цього року. А поки - тизер фільму:




КРАЄЗНАВЧА ПОДОРОЖ
Друже, ознайомся з відео про акцію "Легенди Старого Кодака", яка відбулась 14 жовтня 2020 року на території старовинного козацького кладовища та фортеці Кодак і приурочена до Дня Українського козацтва і Святої Покрови.

Мета - привернути увагу суспільства до унікального об’єкту – пам’ятки архітектури та історії Національного значення – фортеці Кодак та території козацького кладовища.


В програмі:
* тематична екскурсія фортецею Кодак,
* вшанування пам’яті козаків, молебень,
* виступи істориків та офіційних осіб,
* презентація на території козацького кладовища тематичної ландшафтної інсталяції від дизайнера Світлани Кульбашної,
* екскурсія-лекція на козацькому кладовищі,
*перегляд документального фільму «Козацький батько Дмитро Яворницький»
* та прем`єрний передпоказ фільму «ХАРАКТЕРНИК. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ».

Це справжній 15-хвилинний фільм про патріотизм, любов до нашої історії та країни, головними героями якого стали небайдужі люди - історики, археологи, громадські активісти, волонтери, представники ветеранських організацій і місцевої влади.

Завдяки акції "Легенди Старого Кодака" звернули увагу громадськості на ті проблеми, які є в цій місцевості, на її історичну цінність та туристичний потенціал. Це лише перший крок у масштабних перетвореннях легендарної Кодацької фортеці і козацького кладовища.

Переглянути фільм можна за посиланням:  https://www.facebook.com/watch/?v=490063538619704

пʼятниця, 23 жовтня 2020 р.

  20 справ, які варто зробити восени

Якою для вас є осінь? Зазвичай, у дорослих вона асоціюється не з кольоровою красою й затишними теплими вечорами, а з похолоданням, дощами та сірістю.

Однак сьогодні ми спробуємо переконати тебе в тому, що навіть у похмуру дощову погоду осінь може бути прекрасною. Пропонуємо  список 20 справ, які варто зробити цієї осені.

1. Зібрати та висушити осіннє листя

Назбирай в парку чи лісі якомога більше різних за кольором і формою осінніх листочків та принеси їх додому, щоб робити гербарії, букети, віночки, аплікації або навіть картини.

  • 👆Цікава ідея! Вибери особливо красиві листочки, склади їх між сторінками паперу і заштрихуй по верхній сторінці кольоровими олівцями. Тоді листячко проявиться на папері.
  • Можна також розфарбувати листочки фарбами й зробити ними відбитки в альбомі.
  • 2. Разом з другом скласти осінню казку

    Не знаєш, з чого почати розповідь? Просто спробуйте вигадувати речення по черзі - і тоді казка поведе вас за собою.

    3. Назбирати повний кошик горішків, жолудів та каштанів

Горішками можна посмакувати й зробити запаси на зиму, а жолуді та каштани можна використовувати для сенсорної гри або осінніх поробок.

    4. Подивитися всією сім’єю добрий мультфільм

Чудова ідея для прохолодного осіннього вечора! А після перегляду можна влаштувати обговорення, смакуючи домашню випічку і гаряче какао.

    5. Зробити намисто з плодів горобини

Разом з мамою та друзями нанизувати яскраві ягоди на нитку, проколюючи їх голкою.

    6. Разом з батьками спекти шарлотку

Або будь-який інший пиріг з яблуками, сливами, грушами чи гарбузом.  Розкажіть, для чого потрібен кожен з інгредієнтів пирога, та поділіться власними кулінарними секретами.

    7. Влаштувати кемпінг у будинку

Поставте в кімнаті намет (або зробіть його власноруч із ковдри та стільців), покладіть туди спальні мішки або ковдри та подушки, і влаштуйте вечір душевних розмов. А казки, прочитані в наметі при світлі ліхтарика, стануть особливо чарівними.

    8. Погуляти під дощем

Одягайте яскраві гумові чоботи, дощовик (або беріть кольорову парасольку для настрою) — і мерщій гуляти під дощем та запускати кораблики з листочків у калюжах.

  • 👆Цікава ідея! Зберіть вдома пакунок із різних предметів: папірці, дрібку різних круп, шматочки тканини. А на вулиці зіграйте у гру «тоне — не тоне», «розмокає — не розмокає». Перевіряти це у калюжі сподобається значно більше, ніж вдома.

 А ще неодмінно пострибайте по калюжах! І не переймайтеся через брудний одяг, адже його завжди можна випрати, а от спогади залишаться з вами назавжди!

    9. Зварити гарячий шоколад

Приготуйте теплі напої за улюбленими рецептами, щоб зігрітися після прогулянки вогкими осінніми вулицями.

    10. Провести наукові досліди та експерименти

 Адже інтерес до знань і науки виховується змалку. 

    11. Погуляти в лісі

Можна просто спостерігати за змінами природи, як листя змінює свій колір, чому одні птахи відлітають, а інші залишаються зимувати в наших краях. А можна пошукати ягоди і гриби (тільки будьте дуже уважні, аби не назбирати отруйних).

    👆Не забудьте взяти з собою термос з гарячим чаєм, канапки та декілька горішків для білочок.

  • А спостерігати за природою потім можна продовжити вдома. Наприклад, обрати одне дерево поруч з вашою домівкою і щодня відзначати, які зміни з ним відбуваються.

    12. Зробити іграшки своїми руками

 Наразі в Інтернеті можна знайти багато ідей саморобних іграшок. Наприклад, можна створити милих звірят із старих рукавиць, рукавичок чи вовняних шкарпеток, пришити їм ґудзики-оченята. А потім з готовими іграшками влаштувати ляльковий театр.

    13. Підготуватися і весело провести святкову вечірку

 Можна зайнятися оформленням будинку, виготовленням костюмів та гарбузових монстриків. 

    14. Запустити повітряного змія

Восени на тлі яскраво-синього неба та строкатого листя він виглядатиме зовсім інакше. А головне — вітру восени предостатньо!

    15. Влаштувати театр тіней

З огляду на те, що восени рано темніє, пропонуємо цей недолік перетворити на перевагу. Направте світло настільної лампи на стіну і з допомогою рук творіть різні образи. Так можна розіграти цілу виставу. 

    16. Погратися в опалому листі

Побігати в опалому листячку й послухати, як воно шурхотить. Назбирати величезну купу листя і з розбігу пірнати в неї. 

  • 👆А можна зробити незвичайну гру для друзів. Наприклад, намалювате величезний лабіринт листям (листочків має бути справді багато) і нехай дірузі шукають з нього вихід. Або просто підкидайте листячко вгору, роблячи різнокольоровий феєрверк.

    17. Разом прочитати книгу

Сходіть в книжковий магазин і виберіть книгу, яку будете разом читати, закутавшись у плед. Або ж почитайте книги, які у вас є вдома, наприклад, за ролями.

    18. Піти на майстер-клас

Коли на вулиці дощ і холод, а вдома сидіти набридло, можна сходити на цікавий майстер-клас. Зараз вибір є надзвичайно широким: кулінарні майстер-класи, з живопису, робототехніки, гончарства тощо. Просто обирайте той, що подобається найбільше, і вирушайте за новими враженнями та навичками.

    19. Зробити годівничку для птахів

З настанням холодів птахам, які залишаються зимувати, доводиться скрутно. Спробуйте змайструвати власноруч для них годівничку і повісити поблизу вашої домівки. А взимку під час прогулянок чи по дорозі до школи зможете підгодовувати пернатих друзів.

    20. Влаштувати сімейну фотосесію

Осінь — час для чудових сімейних фото.

    👆До речі, зовсім не обов’язково запрошувати для фотосесії професійного фотографа. Натомість скористайтеся таймером. Так ви будете відчувати себе комфортніше, і знімки вийдуть більш природними. А гарний настрій на такій фотосесії вам гарантовано.

Сподіваємося, ці поради  допоможуть весело та цікаво провести осінні місяці

 (від 

Книги, які якнайкраще підходять для читання восени – вони або стосуються осені або ж найкраще підходять під осінній настрій.  Від меланхолійної та романтичної прози до детективних історій, що захоплюють, та моторошних розповідей – на будь-який смак та вік.

1. О. Генрі «Останній листок».

Прониклива новела американця О. Генрі нікого не залишить байдужим. Історія про молоду художницю, яка смертельно хвора. Її єдина розрада – дивитись на те, як за вікном опадає листя з плюща. Дівчина переконана, що як тільки впаде останній листок – вона помре... Надзвичайно сумна історія про дружбу, талант і самопожертву.

 

 

 

 


2. Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»

Дуже незвична книга сучасної української авторки. «Реквієм для листопаду» – це твір, який зовсім необов’язково читати спочатку. Це – розлога медитація, потік думок, інтимних  історій, які переплітаються між собою. Одна з них – це історія Дарини, її болю, пам'яті, спроби відшукати своє місці у світі.

 

 


3. Рей Бредбері «Напередодні Дня всіх святих» («Хеловінське дерево»).

Такого дерева ви не бачили ніколи в житті! Воно сягає небес і ростуть на ньому гарбузи всіх форм, розмірів та кольорів. Біля цього дерева ви зустрінете дивного пана на ім’я містер Смерч, який запрошує вас в чудесну подорож, з якої ви повернетесь зовсім іншою людиною. Якщо, звісно, повернетесь! Ця повість призначена для підлітків, однак вона буде цікавою і дорослим – її атмосферність, затишність у роздумах про те, що таке життя і смерть.

 


4. Туве Янссон «В кінці листопада».

Цей твір знаменитої дитячої письменниці, як жоден інший наповнений відголосками дощу, шарудінням листя, подихом осені. Це не зовсім дитяча історія, а скоріш доросла, бо в ній йдеться про зовсім недитячі почуття самотності, взаємодопомоги і підтримки.

Коли всім хочеться сонця і позитиву, вони йдуть до гостинних мумі-тролів, але що робити, коли, прийшовши в гості, ви розумієте, що господарів немає? Звісно, чекати, а водночас намагатись потоваришувати таким різним і водночас непростим створінням.



5. Надійка Гребіш «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду»

Коли, як не восени, пити запашну каву і шоколад? А до них неодмінно підійдуть теплі історії від молодої української письменниці. Це історії про почуття й настрої, сумніви й рішення, далеку дорогу й затишний дім, чужі міста й близьких людей, солодкий шоколад і терпкувато-гірку каву. У них немає однозначних висновків і незмінних рецептів, а є пошуки та віра в імпровізацію. Є любов і сміливість, крихта суму й багато радості, чимало мрій і не менше спогадів.

Герої цих історій - прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави - хоча, що тут казати, вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятка, на дні яких і збереглися ці історії.

 Три осінніх історії для наймолодших

Перша дитяча книжка Катерини Бабкіної - "Гарбузовий рік".

Це добірка історій про мешканців садиби в місті: як речі, птахи, овочі та інші рослини, автомобілі, візочки, іграшки, трави, тварини, люди й діти взаємодіють між собою. Вони багато що знають і вміють, особливо овочі. Будьте до них уважні – і вони все вам розкажуть і навіть покажуть.











Віммельбух Емілії Дзюбак «Рік у лісі».

Якщо ви давно не були в лісі, то ліс прийде до вас! Так-так, безпосередньо до вашої домівки, ще й прихопить усіх своїх мешканців: і найменших мурашок, і велетня ведмедя. А все завдяки чарівній книзі від Старого Лева «Рік у лісі».


Кожен розворот книги (всього їх 12) представляє один місяць життя лісу: хто спить, а хто полює, хто відкладає запаси, а хто змінює хутро. Так від розвороту до розвороту відкривається «дихання» лісу, його насичене і неспинне життя.

На першому і останньому розворотах — презентація мешканців лісу та інтелектуальна гра.












Сузанна Бернер "Осіння книга".

Ще один цікавий віммельбух з безліччю цікавих деталей на тему осені. Тут немає слів, є сім розворотів, які говорять самі за себе та які можна обговорювати дуже довго і розглядати все нові і нові деталі.

середа, 14 жовтня 2020 р.

Справжнім, сильним, непохитним, хто має сміливість і не відступає. Чоловікам і жінкам, які щодня не словом, а ділом доводять - Україна понад усе! Можливо, навіть не думають про це, але роблять саме так!

Дякую! До неба дякую!

Наталя Гейман

середа, 30 вересня 2020 р.
















Всеукраїнський день бібліотек.
Це свято як великих національних читалень, так і маленьких сільських чи районних філій. Всюди, де є книги і вдячні читачі!

Прийміть вітання від WORK.ua
30 вересня — найчитальніший день року, адже у 1998 році Президент України підписав Указ, яким затвердив Всеукраїнський день бібліотек.

У цей день вітання з професійним святом приймають бібліотекарі — провідники у світ знань, казок, подорожей, фантастики, наукових відкриттів. Їм відомі секрети класифікації книг, складання бібліографічних довідників та каталогів.

Сьогодні в Україні налічується близько 40 тисяч бібліотек. У них працює понад 52 870 співробітників, а послугами книгосховищ користуються більше 17 мільйонів 490 тисяч читачів.

Спробуйте тепер сказати, що бібліотеки — це минуле століття. Нічого подібного! Безсумнівно, зараз можна завантажити й купити практично будь-яку книгу, але! По-перше, усіх книг не купиш, а в бібліотеці їх можна взяти абсолютно безкоштовно. А по-друге, в бібліотеці є особлива, чарівна «книжкова» атмосфера, яка об’єднує однодумців. Пам’ятаєте ж, що «тиша повинна бути в бібліотеці» :)

До речі, Всеукраїнський день бібліотек — відмінний привід здути пил зі свого читального квитка й дізнатися, що з новинок з’явилося в фондах. Або сходити в бібліотеку з дитиною та взяти улюблену книгу з вашого дитинства. Ну або просто провести цей вечір за читанням. Адже читати не шкідливо, шкідливо не читати.

понеділок, 14 вересня 2020 р.


🦋☀️🍂“Калюжа” автор  - Аліна Штефан, ілюстрації - Марічка Трушковська. Дитяча література видавництва "Ранок" спільно з БараБука.

Ця книга підійде всім, хто кудить поспішає. Тобто геть усім.))) Це книга-картинка, у ній багато ілюстрацій і досить мало тексту. Але разом цього більше, ніж вдосталь. Зараз зрозумієте, чому саме.

🦋☀️🍁Мама у книзі точно буде вам неабиякою знайомою, вона з самого раночку турбувалася про все, готувала сніданок, збирала сина у дитячий садочок, бігла на трамвай, часто не встигала. І поспішала...поспішала… Аж поки вони з сином не зустріли неквапливих віслючків у калюжі. І спинилися… Чи це були чарівні віслючки? Може, справа була у червоних гумових чобітках чи у калюжі? Хм… Того дня ніхто вже нікуди не поспішав і ніхто нікуди не запізнився.

💛🧡❤️Ще у книзі є розгортка з лабіринтом і цікавим завданням на рахування. Ось, загляньте https://www.youtube.com/watch?v=zq-OKFuP3hg

🍁🦋🍂Чудова книга, щоб одного дня теж спинитися і насолодитися неквапливістю…