Запали на вікні свічку в пам'ять про тих, хто боровся і загинув в страшні роки Голодоморів

 Карта волинок (вони ж жіночі бунти) на території Дніпропетровського округу в січні – березні 1930 р. – на початковому етапі суцільної колективізації, яка наочно демонструє масштаби селянського спротиву в нашому регіоні.

27 жовтня – 84-та  річниця  масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох.

Козацький хрест "Убієнним синам України"- пам'ятник жертвам більшовицького терору. Він встановлений на колишньому розстрільному полігоні, на місці виконання смертних вироків.

За 5 ночей (27 жовтня і 1—4 листопада 1937 року) в урочищі Сандармох було розстріляно 1111 людей, 290 з них були представники української культури, науки, освіти. В «розстрільних списках» зазначалося: «українські буржуазні націоналісти».

Це режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, поети, професори Київського університету Микола Зеров і Павло Филипович, письменники Василь Атаманюк, Марко Вороний, Ґро Вакар, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Михайло Козоріс, Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Андрій Панів, Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, Володимир Штангей, Михайло Яловий, Антін Крушельницький із двома синами, академіки Степан Рудницький і Матвій Яворський, науковці Василь Гоца, Сергій Грушевський, Петро Демчук, Петро Дятлів, Василь Волков, Микола Трохименко та багато інших... 

За посиланням - імена страчених:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%BE%D1%85%D1%83?fbclid=IwAR1Pj6uk51nyMn3EAx76VwJBCOnCKbc6d14mhTMVkQtMkdvaDbdc74aZcoE

Чи бачили ви, друзі, що у нас під Дніпром розкопали цілий «Стоунхендж»? Мабуть, до "Семи чудес Дніпропетровщини" прийшов час дописати восьме чудо!

Мова іде про Новоолександрівський курган, розкопки на якому йдуть ще з квітня. За цей час курган вже встиг привернути до себе увагу, завести власну сторінку на Фейсбуці та навіть викликати тривожні чутки про те, що його будуть зносити задля зведення новобудов.

Але днями археологи накопали дійсно незвичайне — захоронення, яке оточене кам’яними брилами по колу. Такі споруди вчені називають «кромлех» і вважають, що їх будували з практичною метою — стримати земляний насип навколо захоронення, а також як символ відгородження поховання від царства живих. Ще є версія, що це астрономічна обсерваторія. Найвідоміший кромлех, який знає майже кожна людина, — це Стоунхендж в Англії.

Знахідка в Новоолександрівці вражає масштабами: вага кожної з 15 кам’яних плит біля тонни, вони щільно підігнані одна під одну й взагалі займають величезну територію, а вік археологічної пам’ятки — 4,5 — 5 тисяч років!

За словами археологів, розкопки планують завершити вже цього місяця, а згодом може бути створено музей просто неба.

Екскурсії проводить науковий співробітник Yaroslav Yaroshenko, засновник Бюро креативних екскурсій Dnipro City Walks

До Дня музеїв
Чи знаєш ти, друже, що в Дніпрі відкрився новий музей? Це музей історії міста Дніпра (МІД). І перша вистава приурочена до свята - "Ніч в музеї".

Колишній будинок губернатора (по вул. Воскресенській, 14)

Гостей зустрічала власниця катеринославського прибуткового будинку початку ХХ ст., відвідувачі змогли побувати на прийомі у катеринославського лікаря кінця XVIII ст., побачили почесного громадянина О. Поля, поринули в атмосферу «радянського сервісу доби застою».

А слідкувати за життям Музею історії Дніпра тепер можна через сайт.

Тут ти знайдеш багато цікавої та корисної інформації про минуле міста, експонати, що зберігаються у МІД, колектив музею, актуальні новини та афіші майбутніх подій.

Бажаєш знати більше - переходьте за посиланням:

https://midnipro.museum/

А може ти бажаєш стати частиною Музею історії Дніпра, зберегти шматочок своєї історії для майбутніх поколінь?

Тільки завдяки твоїй допомозі музей здатний стати ще цікавішим.

Що саме можна подарувати до МІД?

старі трудові книжки, із записами про роботу в Дніпропетровську,

радіопристрої Дніпропетровського радіозаводу,

фотографії, зроблені у робочих приміщеннях, на заводах, у школах, міських парках

старе канцелярське приладдя,

косметика чи парфуми радянських часів,

ляльки від Дніпропетровської фабрики іграшок,

медальки про одруження чи народження дитини,

столові ложки, парасольки та інші вироби із клеймом "ПМЗ",

грамоти, подяки, похвальні листи,

одяг від "Володарки",

Взуття від дніпропетровської взуттєвої фабрики.

 ПАМ'ЯТЬ І ПРИМИРЕННЯ (1939-1945)

Цей день в календарі визначено як вшанування подвигу всіх загиблих у Другій світовій війні в боротьбі з нацизмом.

Україна вже 29 років є незалежною державою, але в спадок нам дісталося багато радянських міфів про Другу світову війну. Часто в риториці воєнних злочинів ми чуємо про КАТІВ і ЖЕРТВ. Особливо в часі нинішньої російсько-української війни наш північний сусід-агресор дуже вдало маніпулює поняттями "перемоги над нацизмом", продовжуючи нарощувати власну військову міць і вбивати українців.

Та правда полягає в тому, що більшість злочинів військового часу відбувалися в присутності СВІДКІВ. У часи Радянського Союзу, а по факту радянської окупації України, відбувалося знецінення вкладу українського народу в перемогу над нацистським режимом. Масовими репресіями, катуваннями, ув'язненнями, стратами нас привчали жити в режимі байдужості до ЗЛОЧИНУ.

"Не дивися, коли творять злочин і, МОЖЛИВО, тобі вдасться вижити" - приблизно такою була мантра тих, хто хотів вижити. До чого призвів такий стиль мислення, ми бачимо зараз. Толерування злочину призвело до ще більших злочинів. Українські Захисники продовжують гинути від російської агресії на Сході.

У Другій світовій війні українці опинялися по різні боки фронту, не маючи власної самостійної держави. Завдяки тому, що зараз Україна - демократична держава, ми маємо можливість вільно спілкуватися на будь-які теми, ставити незручні питання і шукати на них правдиві відповіді. Сьогодні для цього є багато відкритих джерел: спеціалізовані сайти, доступна література в бібліотеках, розсекречені архіви КДБ. У Радянському Союзі люди не мали таких прав і свобод, як маємо ми зараз.

Тож наше завдання сьогодні - зробити висновки і винести уроки з нашого трагічного минулого.

Ми вшановуємо пам'ять воїнів, які боролися проти нацистського режиму в часи Другої Світової війни. І висловлюємо слова поваги і вдячності українським Героям, які сьогодні ціною своїх життів та доль відстоюють незалежність України!

ПАМ'ЯТАЄМО. ПЕРЕМАГАЄМО!

В день ювілею Лесі Українки розповімо вам, що поєднує ім'я поетеси з Українським скавтингом - Пластом.

В кожного юнацького куреня (групи дітей 12-18 років) або куреня дорослих пластунів (віком від 18 років) є свій патрон/патронеса - особа з героїчного минулого нашого народу, яка вплинула на хід історії.

"Леся Українка – найбільш улюблена патронеса дівочих куренів у Пласті. Сімнадцять куренів юначок обрали її ім’я для назви своїх самовиховних частин. Загалом за сто років в різних куренях «Українок» вросли тисячі активних пластунок.

В еміграції перший дівочий курінь, який діяв при українській гімназії в Празі, обрав патронесою Лесю Українку (прапор куреня – на фото, зберігається у НІМУ).

Сьогодні в світі діє (або донедавна діяли) шість пластових куренів юначок ім. Лесі Українки. Перші дівочі курені у США і Аргентині, які отримали 2-ге порядкове число, у Нью-Йорку і Буенос-Айресі. В Канаді - 4-й курінь у Торонто. В Австралії пластунки організували одразу два курені: 6-й в Аделаїді і 12-й у Сіднеї. Із відродженням Пласту в Україні ім’я Лесі Ураїнки носить 6-й курінь у Львові.

Окрім цього літературна спадщина Лесі Українки зафіксована в назвах двок куренів волонтерок (старших пластунок) у Пласті – «Ті, що греблі рвуть» (курінь старших пластунок, сторений ще у 1926 році) і «Лісові Мавки».

Племінник Лесі - Юрій Косач - виріс у 1-му курені юнаків у Львові в 1920-х роках. Перші свої твори почав публікувати у пластових виданнях. Якби Леся не померла у 1913 році, упевнений, стала би членом Пласту, як це зробило багато її друзів".

(історик Юрій Юзич)

Курінь "Лісові Мавки" біля пам'ятника Лесі Українки в Торонто, Канада

4 лютого - 85 років Борису Миколайовичу Мозолевському - видатному українському археологу, досліднику скіфської старовини,

науковцю і поету

Пройди тест на порталі "Дніпро Культура" - тест допоможе пригадати деякі факти біографії «першого археолога серед поетів і першого поета серед археологів» Бориса Миколайовича Мозолевського.

https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information%2Fproject&prj_id=892&fbclid=IwAR26JsbpdRFpYV0HhseAsE_aYJLlNmpaGFST-BRPWZpFwFdwR6IHiN_JpxQ

"Скіфський степ" (друге видання) - захоплююча і натхненна книга, яка розповідає про скіфський період історії України, про дослідження пам'яток археології тієї доби: курганів Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила та ін.

Її автор - Борис Мозолевський  розумів душу степу, бачив його в нерозривному зв'язку давнини й сучасності. Мабуть, саме тому йому долею було призначено подарувати світові пектораль - шедевр скіфського золотарства. Ця знахідка з Товстої Могили змінила наше уявлення про той далекий і маловідомий світ.

Спробувати осягнути його ми можемо не лише через багаті ілюстрації, а й через поетичну добірку - власні вірші Бориса Мозолевського. Видання доповнене статтею "Знак Скіфії ",  в якій є своєрідний підсумок наукових та філософських пошуків ученого.

2 лютого - 120-та річниця з дня народження українського письменника та перекладача Валер'яна Підмогильного

Народився майбутній класик української літератури в небагатій селянській родині на Катеринославщині - в селі Чаплі.

Під час навчання в Катеринославському реальному училищі Підмогильний видав перші пригодницькі твори під псевдонімом Лорд Лістер.

В 1918 вступив на математичне відділення до Катеринославського університету.

У 1920 році 19-річний Підмогильний видав першу збірку оповідань під назвою "Твори Ч. 1". В будинку "Літературного Придніпров'я" він працював у 1920 році. Отримати вищу освіту письменник не зміг через матеріальну скруту.

Тому 1921 року молодий літератор перебрався до Києва, де обійняв посаду бібліографа в Книжковій палаті. Згодом, тікаючи від Голоду 1921-1923 років, перебрався в селище Ворзель під Києвом. У Ворзелі Підмогильний влаштувався вчителем української мови та політпросвіти в місцеву трудову школу та одружився з акторкою Театру юного глядача Катрею Червінською.

У 1922 році Підмогильний перебрався з дружиною до Києва і з головою занурився в літературне життя України. Вступив спершу до літературного товариства "Аспис" (Асоціація письменників). З групою однодумців досить швидко створив власне письменницьке об'єднання "Ланка", яке ставило собі на меті продовжити класичну українську літературу уже в сучасні художній формі. "Ланка" досить швидко трансформувалась в МАРС (Майстерня революційного слова). Це було товариство літераторів, які відкидали політичне пристосування та наголошували на необхідності домінування художньої форми у творах.

Цей період найпродуктивніший в житті письменника. Вийшли друком його твори "В епідемічному бараці", "Військовий літун", "Третя революція". У 1928 опубліковують magnum opus Підмогильного - роман "Місто". А за два роки - другий роман письменника "Невеличка драма".

У 1932 році Підмогильний перебрався до Харкова, де оселився в відомому письменницькому кооперативі "Слово". В Харкові він сконцентрувався на перекладацькій діяльності. Перекладав французьких філософів-просвітників Дені Дідро та Клода Гельвеція, взяв участь в перекладі 15-томника Оноре де Бальзака, 20-томника Еміля Золя та 24-томника Анатоля Франса.

8 грудня 1934 року Підмогильного заарештували зі звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». Попри заперечення власної провини у будь-яких звинуваченнях, літератора засудили до "десяти років з конфіскацією усього майна". Військова колегія Верховного суду СРСР засудила його до 10 років ув'язнення в Соловецькому таборі особливого призначення. В таборі письменник продовжив літературну діяльність, зокрема в листах дружини згадується про повість "Історія одного будинку" та роботу над романом про колективізацію "Осінь 1929-го".

Однак у листопаді 1937 року за рішенням "трійки" НКВД Валер'ян Підмогильний, як і ще кілька сотень представників української інтелектуальної еліти, був розстріляний в урочищі Сандармох в Карелії. Йому було 36 років.

(За матеріалами Українського інституту національної пам'яті)

Рекомендуємо відвідати експозицію в музеї "Літературне Придніпров'я", присвячену Валер'яну Підмогильному.

ONLINE ЗАНЯТТЯ ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

Незалежність, єдність, сила, воля і свобода України і її народу!

А що для Тебе, друже, означає "соборність"?

Слухаємо цікаву розповідь про події початку ХХ століття

Закріплюємо знання грою в "Kahoot!"

Ланцюг єдності

Дякуємо молодіжним працівникам історикам Ілоні Варданян та Євгену Філю за пізнавальне онлайн заняття до Дня Соборності і Свободи України!

Слава Україні!

ДЕНЬ СОБОРНОСТІ

Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.

Ми зробили підбірку українських діячів, які доклалися до творнення держави кожен на своєму рівні і в свій час. Будь це:

✅Київська Русь

✅Галицько-Волинське князівство

✅Гетьманщина і Козацька республіка - Запорізька Січ

✅ЗУНР і УНР

✅УРСР

✅Держава Україна.

Організовують Пласт. Дніпро., Молодіжний центр STRUM і Спільнота активної молоді - САМ

 У День пам’яті жертв Голодоморів на Європейській площі відбудеться символічна акція “Їдло 1932-33”.

Ми пропонуємо мешканцям міста скуштувати страви, які вимушені були їсти українці, аби вижити в часи комуністичного режиму. Це суп з кори та хвої, млинці з трави, картопляного лушпиння та качанів кукурудзи. Рецепти страв отримані завдяки консультаціям Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» та книзі "Їдло 1933".

Голодомор – страшна трагедія української нації. За даними Інституту національної пам’яті від штучного голоду померло від 4,5 до 7 мільйонів осіб. Тобто у пік смертності в червні 1933 року в Україні помирали щодоби 34 170 осіб. Кожні 5 секунд — 2 людини. Радянська влада знищувала документи та докази своїх злочинів, тому точну кількість жертв порахувати неможливо. Мільйони українців так і залишилися невідомими, безіменними.

15:00 - початок акції "Їдло 1933"

16:00 – загальнонаціональна акція пам’яті жертв голодоморів «Запали свічку"

Акція носить інформаційний характер і відбуватиметься з дотриманням усіх карантинних заходів безпеки.

Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?

Може, ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.

Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!

Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.

Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла- 

І у Вічність до Бога вона відійшла.

****

Співають коники у житі,

А жито мріє на ланах.

Отак би в світі жити й жити,

Аби лиш хліб у хаті пах.

Аби лиш хліб... А як немає?

Тоді немає і життя.

Народ мій ціну й крихті знає –

Він повернувся з небуття».

 

****

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

           ****

Чому сумує, плаче дзвін

І біль сердець в одне єднає?

Що розповісти хоче він,

Про що сьогодні нагадає?

Тривожні спогади ураз

Свічки очима розіп’яли,

Немов з минулого до нас

Вони із докором казали:

- Хто відповість за ту біду,

Що голодом людей косила,

Що в Україні не одну

Убила гордість, пісню, силу?

Не встануть свідки із могил.

Вони й тоді не говорили,

Бо голод їх позбавив сил…

А за селом росли могили.

Встає історія з пітьми,

Словами фактів промовляє

І хоче, щоб судили ми,

Бо заповіт від мертвих має.

Вона бідою, горем вчить,

Щоб не забулось незабутнє,

Бо там, де пам'ять не мовчить,

Там щастям повниться майбутнє

У полі висохли криниці.

Ніхто не сіяв, не орав,

Голодний рік, мов чорна птиця,

Над краєм змореним літав.        

                   * **

Ти кажеш, не було голодомору,

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно винесли дотла?

Як, навіть, варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору,

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, −

Греби, нічого людям не лишай!

***

ГОЛОДОМОР

Свіча горить – душа вогнем палає,

Рокам не стерти біль страшних часів…

І кожен українець пам’ятає

Закон про п’ять смертельних колосків.

Мільйони душ, загублених терором,

Цю землю залишили назавжди.

Вбивали їх кати голодомором –

Лише за те, що вільними були.

В страшенних муках люди помирали,

Здіймалася до неба їх душа…

Хто ще не вмер, того живцем ховали –

Така страшна прийшла до нас біда…

Рови тоді укрилися тілами,

Омилась кров’ю рідна нам земля,

А з неба гірко плакали сльозами

Ті, що померли, – не проживши й дня.

Не зможемо забути ми ніколи,

І викреслити з пам’яті роки –

Знущання, вбивства та голодомори

Червоної, нестерпної чуми!

***

Холод. Пустка. Тридцять третій…

Вождь народів на портреті.

В хаті голод. Плач лунає.

Маму тихо син благає:

- Мамо, мамочко, матусю,

Я померти так боюся.

Мені б хлібця зовсім трішки -

Встав би я тоді на ніжки

Мати сльози утирає,

Худе тільце пригортає

- Ой, кровиночко рідненька,

Як би ж знала твоя ненька,

Що будеш ти так страждати,

В мене їстоньки благати

Я ж пшеничку доглядала,

У снопи її в’язала

Був у всіх врожай багатий

Та достаток в кожній хаті

І корівоньку я мала,

Молочко тобі давала

Прийшли іроди прокляті-

Стало пусто в нашій хаті

Геть усе позабирали,

Що змогли, повигрібали,

А тепер моя дитина

На моїх очах і гине

Зачекай, мій милий сину,

Ось піду до Василини,

Може дасть, хоча б краплину

Молочка для тебе, сину

На коліна припадала,

Так просила, так благала

Жінка, правда, пожаліла,

То ж назад, мов птах, летіла

- Сину, глянь сюди, маленький,

Що принесла тобі ненька

Тихо спить дитятко босе –

Більше їстоньки не просить

Гірко мати заридала,

Руки в відчаї ламала:

- Боже! Чом ти нас покинув?

Чом забрав мою дитину?

Холод. Пустка. Тридцять третій…

Вождь народів на портреті.

Тихо. Мати заніміла.

В вічність з сином одлетіла.

Свічка-пам’ять

Знов прокинулись ранки холодні.
Дощ хрестами в сніжинках застиг.
Поминаючи мертвих сьогодні,
Ми рятуєм майбутнє живих.

День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Без притулку у храмі Господнім,
Поміж хвилями Лети-ріки
Стогнуть душі, бо в серці народнім
Проросли забуття колючки.

Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…

Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою захисти.

***

За храм збезчещений, собор в руїні,

За кров братів мордованих в підвалах,

За смерти жах і голод в Україні,

За тих святих, що на хрестах вмирали,

Щоб діти вольними жили у славі,

За підступ, поєне в отруті лезо,

Сибір, Соловки, Казахстан, Березу

Прости їм, Боже! Я не маю права!