Найчарівніша пора року - золотий падолист! Гайда з нами: шарудіти опалим листям і читати вірші про осінь!

ЛІСОВА КОЛИСКА

Стежка, озеро, стіжок –

Все у падолисті,

І в гніздечку для пташок

Задрімав сухий листок,

Наче у колисці.

В. Скомаровський

ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ

Шепіт, шелест, шерех листя...

Ходить осінь золотиста,

Жовтокоса, багряниста,

З тихим шумом падолисту.

Шелест, шурхіт по діброві...

Стиха осінь колискові

Шепче нам про неба просинь.

Шепче осінь. Шепче осінь...

Т. Корольова

ОСІНЬ

… Осінь на узліссі

Фарби розбавляла,

Пензликом легенько

Листя фарбувала.

Вже руда ліщина,

Пожовтіли клени.

В пурпурі осіннім

Тільки дуб зелений.

Утішає ясен:

- Не сумуй за літом!

Геть усі діброви

В золото одіто.

П. Осадчук

Ласкаво просимо в казку - разом із дивовижними віршами Ліни Костенко...

СЮ НІЧ ЗОРІ ЧОМУСЬ КОЛЮЧІ 

Сю ніч зорі чомусь колючі, 

як налякані їжачки. 

Сю ніч сойка кричала з кручі, 

сю ніч ворон сказав: «Апчхи!» 

Сю ніч квітка питала квітку: 

— Що ж це робиться, поясни? 

Тільки вчора було ще влітку, 

а сьогодні вже восени! 

Ліна Костенко

***

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі,

літопис тиші пишуть у траві.

Дубовий Нестор дивиться крізь пальці

на білі вальси радісних беріз.

І сонний гриб в смарагдовій куфайці

дощу напився і за день підріс.

Багряне сонце сутінню лісною

у просвіт хмар показує кіно,

і десь на пні під сивою сосною

ведмеді забивають доміно.

Малі озерця блискають незлісно,

колише хмара втомлені громи.

Поїдемо поговорити із лісом,

а вже тоді я можу і з людьми.

Ліна Костенко