Біжучий рядок

"Всі хороші книги схожі в одному: коли ви дочитаєте до кінця, вам здається, що все це трапилося з вами, і так воно назавжди при вас і залишиться". Е. Хемінгуей

понеділок, 29 вересня 2014 р.

Краєзнавча розвідка
Палац мого дитинства
(Пам'яті архітектора Олександра Красносельського)
Мій Палац.
Мій - по праву заводської дитини, в якої вся родина працювала на заводі ім.Петровського. 

Палац Труда, який ще носив ім'я Ілліча і був власністю завода Петровського. Від 1932 року стоїть він на місці колишньої Брянської площі (від "Александровский Южно-Российский завод Брянского акционерного общества" -  повна стара назва заводу, в просторіччі - Брянка). Раніше тут був степ і місцеві мешканці випасали худобу. В роки громадянської війни на цій території точилися бої за Чечеловську республіку. І на згадку про них залишився стояти свідок тих боїв - бронепотяг, викликаючий непереборне бажання в кожної дитини залізти на нього.

Спроектований архітектором Олександром Красносельським і споруджений для мешканців поселення Чечеловки і працівників Брянської колонії, в плані він подібний на серп з молотом (лівий флігель добудований в 1936 році).
Дивний стиль конструктивізму робить його несхожим ні на жодну будівлю нашого міста. Здавалося, така велична будова мала б бути важкою. Але височезні вікна і вузенькі прорізи між ними роблять  будову легкою і наче сповненою вітру.
А кутові вікна додають ще більше неба.
До того ж скляні трикутні еркери перед центральним входом і колони з боків ніби витягують Палац догори.


Неначе міха в акордеона - над входом в Філармонію.
Те, що належало всім: в лівому крилі - кінозала і танцювальна зала, в правому крилі - спортивна зала, доросла бібліотека і під самісеньким дахом - дитяча бібліотека. Під аркою - музична школа. По центру - Філармонія. На той час найбільша сцена міста, допоки не побудували Оперний театр і Льодовий палац. Тут проходили Новорічні спектаклі і виступали всі приїжджі знаменитості. Півколом йшли безліч гримерок і підсобних приміщень. Величезна кількість різноманітних секцій і гуртків.
Закулісся (знимка блоггера Січеславця)
Те, що належало тільки мені: якщо пройти через арку во внутрішній дворик, відкривається зовсім інший світ. Мій казковий замок, перенесений з самісенької Трансільванії. 
Круглі башти ніби  з легенд про красунь і драконів або середньовічних лицарів і прекрасних дам (історії навиріст).
Лабіринти і закутки з несподіваними сходами в небо, так що в голові паморочиться від уяви: як же воно там в середині все переплелося переходами?

Сходи в небо
А там в середині - широчезний півколом коридор за скляними дверима, порожній і безкінечний, пофарбований в блакитне - як небо, і такий же як небо високий, по якому розноситься стукіт підошв твоїх сандаль  і відбивається від стін гулкою луною. Там є величезна картина "Перехід Суворова через Альпи", що займає собою аж два поверхи між дорослою і дитячою бібліотеками. Від неї крутиться в голові і холодіє в животі, якщо довго дивитись на засніжені Альпи.

Дідо-баба-тато-мати-тітки-брати-і невістки - всі відвідували Палац. Тут ми дивились кіно; тут проходили всі мої Новорічні свята; тут ми з татом вибирали книги в бібліотеці, де читальна зала нагадувала католицький собор: високі строгі вікна, багато світла, сонця і простору, а на столах лампи під зеленими абажурами; тут мене НЕ прийняли в музичну школу...
Мій дідо ще до війни грав тут в оркестрі. А мати закінчила балетну студію. Мій тато мав в скверику "свої" дерева, за якими доглядав і підтримував чистоту навколо.
Мама в "Лебединому озері"
Палац-свято, тому що двічі на рік (на Першотравень та 7 Листопада) біля нього збиралась заводська колона на демонстрацію і парад. Музика з усіх репродукторів, транспаранти в руках і важкі білі банти, які чіпляли на мої куці хвостики - атмосфера піднесеності і радості.

Що від того залишилось? На жаль, дуже мало. І "Залишилось тільки на фотографіях". Сумна рубрика моєї "ДНІПРОМАНІЇ"...
Вже 14-й рік Палац стоїть покинутий. Всі входи заварені гратами, а вікна закладені щитами. Тільки сталкери та мисливці за металом, коли охорона їх не бачить, навідуються в лабіринти Палацу: одні щоби полоскотати нерви заради квестів і фотознимків, другі - розкрадають все, що можна відламати і винести.
Лаз сталкерів
Кінозал-примара
Хтозна, скільки простоїть ще ця законсервована казка? Чи знайдеться для неї відповідальний господар, який зможе її відновити? Краєзнавці запевняють, що Палац ще піддається реконструкції. Ще... допоки не пізно...
Дякую всім моїм дітям, які допомогли здійснити мені цю подорож. 
PS: А дитячу мрію залізти на бронепотяг виконано і перевиконано. Ми залізли на просто На, а В бронепотяг! :)
Шукайте - і вам відкриється. :)
Мандрувала з дітьми бібліотекар Ольга Станіславівна.

Немає коментарів :

Опублікувати коментар