Наші новенькі шедеври














Тривають заняття з писанкарства. Чекаємо бажаючих створити свою власну писанку чи крапанку на наших майстер-класах.

До Дня Землі

Чи зауважував ти, друже, скільки сміття продукує одна середньостатистична родина за один тиждень? Скільки залишається після нас обгорток від морозива чи цукерок, печива та пряників, скільки пакетів з-під молока, соку чи кефіру, упаковок з-під соусів, кетчупів і майонезів, скільки одноразових стаканчиків, целофанових пакетиків і пластикових пляшок з-під напоїв?

Чи є в цьому така нагальна потреба? І чи можна розумно зменшити кількість речей, що вживається?

Щоби замислитись на цю тему, існує такий День Землі. Коли люди звертають увагу один одному на те, що можна замість одноразового стаканчика взяти каву чи інший напій в своє горня або термос, а замість пластикових мішечків класти покупки в тканеві торбинки. Батарейки краще не викидати на смітник, де вони будуть довгий час розкладатися і отруювати землю, а збирати і здавати в пункти прийому. Сміття можна сортувати, а папір здавати на переробку.

А ми в цей день спілкувалися на цю тему і зробили фото з речима багаторазового вжитку: торбинками, сітками, горнятками і термосами.

Приєднуйся і ти, друже, до людей, які піклуються про свою Землю!

19 березня 2018 виповнюється 88 років українському прозаїку, громадському діячу і поетесі-шістедисятнику Ліні Костенко.

ПРО ЦІННІСТЬ ЧАСУ

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

ПРО СИЛУ СЛОВА

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

ПРО ВДЯЧНІСТЬ

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

ПРО МРІЇ

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Від 5.03.18 до 5.04.18 відкриті майстер-класи з писанкарства.
Записатися на майстер-класи можна у наших бібліотекарів.
Для роботи треба мати два-три білих сирих яйця.

 " Яйце існувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця.
Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва  її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зображеннями риб, птахів, звірів, пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка - одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.

Зрештою, писанка - це символ весни, сонця, повернення природи до життя. Писанки характерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді.

Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні? Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V-II тис. до н. е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями - маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі в X-XIII ст.

Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI-XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. 

«Село на нашій Україні -
Неначе писанка: село…»
Так Тарас Григорович Шевченко порівнює красу рідного краю з писанкою".

З сайту "Рукотворне диво", присвяченому мистецтву писанки.

Читаємо Шевченка разом з пластунами

3 березня - Всесвітній День письменника

Хто ті люди, яким дано за допомогою літер творити цілі світи? Як вони жили? Про що мріяли? Які труднощі переборювали на шляху втілення своїх мрій? Де брали силу і наснагу?
Про це та багато іншого ти дізнаєшся, переглянув добірку фільмів про письменників.

https://starylev.com.ua/club/blog/top-10-naycikavishyh-filmiv-pro-vidomyh-pysmennykiv
Вдалого перегляду! 

Як ми пам'ять тренували

Разом з групою продовженого дня (класи "Інтелект") грали в різні ігри на розвиток пам'яті.

А допомагав нам в цьому герой Редьярда Кіплінга - хлопець Кім (з однойменного роману "Кім"). Його вправи, які зробили з нього справжнього шпигуна, допомагали нам і сьогодні.

Запам'ятовували, грали, малювали, вгадували, будували ланцюжки асоціацій...

Якщо ти, друже, хочеш потренувати свою пам'ять, приходь в бібліотеку. А ми поділимося своїми секретиками, як запам'ятовувати великі обсяги інформації.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови
Цей день ми відзначили унікальною грою на знання української мови, літератури, історії, культури - грою "Важниця". Хочеш перевірити свої знання? Хочеш розширити горизонти? Любиш вчитися і дізнаватися нове? Тоді тобі до нас! Зіграй у "Важницю" - врятуй Україну!

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється, І що ми на Вкраїні – таки український народ, А не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина. І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край – територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори! Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитайте у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чим солодший од меду нам видався чад забуття Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога. Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Віктор Баранов

Благослови, мати, весну закликати...

А ми вже чекаємо весну!

Від Стрітення, яке завершує зимовий цикл свят, і до Великодня!

Заняття з народознавства з групою подовженого дня СШ N91.

Хочеш навчитися робити жайворонків, писати писанки, співати веснянки, водити гагілки і ще багато різного цікавого? Тоді приходь до нас в бібліотеку! 

Буде весело!

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

14 лютого - Міжнародний день дарування книг!

Прийдіть в цей день до бібліотеки, подаруйте книжечку -  і отримайте невеликий приємний подарунок! 😊 Також пам'ятайте про своїх друзів і рідних. Розкажіть їм про це свято, подаруйте книги і їм також.