Біжучий рядок

"Всі хороші книги схожі в одному: коли ви дочитаєте до кінця, вам здається, що все це трапилося з вами, і так воно назавжди при вас і залишиться". Е. Хемінгуей

середа, 21 лютого 2018 р.


21 лютого - Міжнародний день рідної мови
Цей день ми відзначили унікальною грою на знання української мови, літератури, історії, культури - грою "Важниця". Хочеш перевірити свої знання? Хочеш розширити горизонти? Любиш вчитися і дізнаватися нове? Тоді тобі до нас! Зіграй у "Важницю" - врятуй Україну!

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється, І що ми на Вкраїні – таки український народ, А не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина. І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край – територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори! Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитайте у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чим солодший од меду нам видався чад забуття Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога. Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
Віктор Баранов

Немає коментарів :

Опублікувати коментар