Біжучий рядок

"Всі хороші книги схожі в одному: коли ви дочитаєте до кінця, вам здається, що все це трапилося з вами, і так воно назавжди при вас і залишиться". Е. Хемінгуей

суботу, 5 березня 2016 р.

"Солодкі читання" з нагоди всесвітнього дня котів
Перші весняні "Солодкі читання" пройшли для семимісячного шотландського кошеняти Бєнюши. Для нього ми приготували книжкову виставку "В країні Мур-р-р-ляндії". Переглянули мультфільм "Як котик і песик підлогу мили". Прочитали книгу казок про кольорових котів: блакитного, білого, зеленого, чорного і смугастого. Відгадали вікторину з уривками із казок, де героями виступають коти. Прочитали вголос історії Григорія Остера про кошеня на ймення Гав. І випили чай з молоком.











Григорій Остер
Самі неприємності
На горищі жив кошеня на ім'я Гав. Він був рудий. Коли сусідський кіт дізнався, що рудого кошеня звуть Гав, він почухав спинку об трубу сусідського будинку і сказав:
– Я б не радив кошеняті з таким ім'ям спускатися у двір. У дворі на кошеня з таким ім'ям чекають самі неприємності.
Кошеня Гав це почув і подумав: "Що це за неприємності, й навіщо вони на мене чекають?".
Гав одразу ж спустився у двір та уважно оглянув усі закутки – ніде ніяких неприємностей не було.
В цей час у двір вийшов великий пес. Він побачив Гава і подумав: "Ось йде руде кошеня. Щось раніше я його не помічав".
– Агов, ти, рудий, – покликав пес, – як тебе звати?
– Гав! – сказав кошеня.
– Щоооо?! – здивувався собака.
– Гав!
– Ах, ти ще дражнитися! – закричав собака та погнався за кошеням так швидко, що ледве його не впіймав.
Коли кошеня Гав прибіг на своє горище, сусідський кіт спитав його:
– Ну що, переконався, що у дворі на тебе чекають неприємності?
– Ні, – сказав кошеня, – не переконався. Я їх шукав, шукав і вже майже зовсім знайшов, але мене собака прогнав.

Схоже ім'я
Песик бігав по двору і голосно гавкав:
– Гав-гав-гав!
Кошеня Гав прокинувся на горищі та вискочив через горищнє віконце на дах.
– Ти чого? – закричав кошеня цуценяті.
– Я!? – зупинився щеня, – я нічого.
– Навіщо ж ти мене кличеш? – запитав Гав.
– Я тебе не кличу.
– Чого ж ти кричиш: "Гав! Гав!" – образився кошеня.
– Це я просто так гавкаю, – хихикнув щеня. – Я не винен, що в тебе ім'я схоже.
– Ну, гаразд, – подумав кошеня та сів на краю даху.
Песик побігав, побігав по двору, і йому захотілося пограти в схованки.
– Гей, Гав! – покликав щеня. – Іди сюди, пограємо!
Гав не озивався. Щеня гукав, гукав, але Гав сидів як ні в чому не бувало. Довелося цуценяті підніматися нагору.
– Ти що, не чуєш, як я тебе кличу? – запитав щеня, коли вибрався на дах з горищнього віконця.
– Ааа! Це ти мене кличеш, – здивувався кошеня. – А я думав, ти просто так гавкаєш.

Тінь все розуміє
Кошеня вийшов у двір і побачив, що біля його лап лежить маленька тінь.
– Здрастуй! – зрадів кошеня. – Хочеш, пограємо?
Тінь мовчала.
– Що ж ти не відповідаєш? – сказав кошеня. – Давай я буду тебе наздоганяти, а ти тікай.
І кошеня помчав через двір. Тінь побігла попереду і бігла дуже швидко. Кошеня так і не зміг її зловити. Він добіг до сусідського будинку та зупинився.
– Тепер, – сказав кошеня, – я буду тікати, а ти доганяй.
Тінь побігла ззаду і, напевно, дуже намагалася, але кошеня все-таки не впіймала.
– Не догнала! Не догнала! – закричав кошеня і зупинився, тому що добіг до свого будинку.
Тінь теж зупинилася.
– З ким це ти розмовляєш? – запитав у кошенятка щеня, що вийшов з під'їзду.
– З тінню, – відповів кошеня.
– Хіба тінь вміє розмовляти?
– Не вміє, – сказав кошеня. – Але вона все розуміє.

Спускатися легше
Щеня прибіг на горище в гості до кошеняті, сів та висолопив язика.
– Ти чого, – запитав кошеня Гав, – язика висолопив?
– Я втомився, – відповів щеня. – Високо до тебе підніматися. Краще ти до мене в гості приходь. Тобі легше.
– Чому мені легше?
– Тому що ти живеш нагорі, а я – внизу. До тебе треба підніматися, а ти можеш спускатися до мене. А спускатися завжди легше, ніж підніматися. Хіба не вірно?
– Вірно, – сказав кошеня. – Тільки щось тут не так.
– Все так.
– Зачекай, дай подумати.
– Чого тут думати?
– Ти не зовсім правий, – сказав кошеня. – Спускатися легше, тільки ти забув, що мені потім треба назад на горище підніматися.
– Все одно я правий, – сказав песик. – Назад йти тобі важче, а приходити легше. Ось ти й приходь.

Де краще боятися
Дощ гучно стукотів по даху. Кошеня Гав сидів на своєму горищі та боявся. А до нього в гості прийшов щеня з першого поверху.
– Гав, – покликав щеня, – де ти?
– Я тут, – відповів Гав з самого далекого кута горища.
– Що ти робиш?
– Боюся дощу.
– Давай разом боятися, – запропонував щеня, сів поруч з кошеням, і вони стали боятися разом.
Щеня послухав, послухав, як стукає дощ, і йому справді стало страшно.
– Знаєш що, – сказав песик, – ходімо краще вниз боятися.
Кошеня і цуценя спустилися на перший поверх та посідали на найнижчій сходинці.
– Ні, – сказав Гав, – тут дощу зовсім не чути, і тому боятися нецікаво. Я краще піду та побоюся на горищі.

Вище за будинок
– Ти можеш стрибнути вище за будинок? – запитав в кошеняті щеня.
– Ні, – сказав кошеня Гав, – так високо я не вмію.
– А я вмію.
– Ти?
– Я!
– Не може цього бути, – не повірив кошеня. – А ну стрибни.
Цуценя підстрибнуло.
– Хааа! І це ти називаєш вище, за будинок, – засміявся кошеня. – Це ж нижче за лавочку.
– Не важливо, – сказав песик. – Будинок навіть вище за лавочку стрибнути не може, тому що він взагалі ніколи не стрибає. От виходить, що я стрибаю вище за будинок.

Середина сосиски
Кошеня Гав і щеня зібралися поснідати, але на двох у них була тільки одна сосиска.
– Як же ми її ділитимемо? – запитав песик.
– Дуже просто, – сказав кошеня. – Те, що від початку до середини сосиски, буде тобі, а від середини до кінця – мені.
Щеня подумав і зітхнув.
– Ні, так не вийде.
– Чому не вийде?
– Тому що ми не знаємо, де у сосиски кінець, а де початок. А значить, і середину не знайдемо.
– Справді, – погодився кошеня, – не знаємо. Тоді давай так: ти почнеш їсти сосиску з одного боку, а я – з іншого. Там, де ми зустрінемось, там і буде середина.
– Добре, – погодився щеня, і вони почали їсти.
Коли їх носи зіткнулися, щеня сказав:
– Щось ми дуже швидко зустрілися. Ти впевнений, що середина сосиски саме в цьому місці?
– Тепер уже байдуже, – сказав кошеня. – Все одно ніяких інших місць у сосиски не залишилося.

Так нечесно
Щеня і кошеня грали у дворі в ловитки. А сусідський кіт ходив по своєму сусідському даху й обурювався:
– Що це за дружба між щеням і кошеням? Не може бути ніякої дружби! Все одно щеня коли-небудь стане дорослим собакою, а кошеня – котом. А як кішка з собакою живуть, давно відомо. Ти, Гав, запам'ятай: згодом твій друг весь час ганятиметься за тобою, а ти – завжди тікатимеш.
Щеня почув і сказав кошеняті:
– Чому це я буду весь час за тобою ганятися? Так в ловитки грати нечесно. Я хочу по черзі. Спочатку я за тобою, а потім ти за мною.

Добре захована котлета
Щеня приніс на горище котлету, поклав її в куточок і сказав кошеняті:
– Подивись, будь ласка, щоб ніхто не потягнув мою котлету. Я трохи пограю у дворі, а потім прийду та з’їм її.
– Добре, – сказав кошеня, і цуценя втік.
Щеня грав у дворі та раптом побачив, що з під'їзду виходить кошеня Гав.
– Гав, – захвилювався щеня, – що ж ти залишив мою котлету без нагляду?
– Я її сховав! – відповів Гав.
– А раптом її хто-небудь знайде?
– Не хвилюйся! – впевнено відповів Гав. – Я її дуже добре сховав. Я її з'їв.

Мене немає вдома
Кошеня пішов у гості до щеняти, але по дорозі зустрів його самого.
– Привіт, – сказав песик, – куди це ти йдеш?
– До тебе в гості.
– На жаль, – сказав песик, – мене немає вдома.
– А де ти?
– Я пішов до тебе в гості.
– Зрозуміло, – сказав кошеня Гав. – Тільки мене теж немає вдома.
– А ти де?
– Я в гості до тебе йду.
– Дуже шкода, – сказав песик, – ні тебе, ні мене немає вдома. Що ж нам робити?
– Доведеться почекати, – зітхнув кошеня. – Давай поки пограємо у дворі та почекаємо. Може, хтось з нас повернеться додому.

Таємна мова
– Іди сюди! – закричав щеня кошеняті. – Я щось придумав!
– Що ти вигадав? – запитав Гав.
– Я придумав таємну мову.
– А навіщо таємну? – здивувався Гав.
– Щоб ми могли розмовляти, й ніхто нас не розумів.
– Це добре! – зрадів Гав. – Скажи-но мені що-небудь своєю таємною мовою.
– Кука маркука балям барабука! – сказав щеня.
– Дуже таємно, – похвалив Гав, – нічого не зрозуміло.
– А тепер, – сказав песик, – давай я тобі на вушко скажу, що це означає «кука маркука».
– Не треба! – сказав Гав. – Не кажи.
– Чому не треба? – здивувався песик.
– Тому що таємно! – сказав кошеня Гав. – То ж нехай і буде таємно. Нехай ніколи нікому нічого не буде зрозуміло. Навіть мені. Тоді в нас буде справжня абсолютно таємна мова.

Відлуння
Кошеня Гав і щеня грали в луну. Вони кричали у водостічну трубу слова, а з труби назад вискакували кінчики слів.
– Молоко! – закричав кошеня, і з труби вилетіло: «око...»
– Чуєш, – зрадів кошеня, – око. Тепер ти що-небудь крикни.
– Ковбаса! – закричав щеня, а з труби вилетіло: «Оса».
– Оса, – сказав Гав, – може вкусити.
– Не хвилюйся, – заспокоїв його щеня, – це ж тільки луна. А тепер давай крикнемо «котлета».
– Не варто, – сказав кошеня, – це слово негарне. У ньому «ррр» немає.
– Ну тоді «гуркіт» – тут гучна «р».
– Годиться, – погодився кошеня і закричав щосили в трубу: – Гуррркіт!!!
Тут в трубі справді щось загуркотіло, загриміло, і звідти вилетів сусідський кіт. Він сидів на даху біля самого краю труби, підслуховував і ненароком впав в трубу.
Щеня і кошеня кинулися тікати та схаменулися лише на горищі. Коли Гав віддихався, він сказав:
– Нічого дивного. Я крикнув: «Гур-кіт!», ось з труби і вилетів кіт.

Нова гра
– Я придумав нову гру, – сказав цуценяті кошеня Гав.
– Яку?
– Ти загадуєш число, і я загадую, у кого число більше, той і виграв.
– Цікаво, – сказав песик. – Давай пограємо.
– Давай. Загадуй число.
– Загадав, – сказав песик.
– Скільки ти загадав?
– П'ять!
– У мене більше, – сказав кошеня. – Я загадав шість.
– Давай ще раз, – запропонував щеня.
– Давай. Скільки тепер ти загадав?
– Тепер я загадав сто.
– А я двісті.
– Значить, ти знову виграв.
– Знову.
Щеня і кошеня грали довго, але кожен раз вигравав кошеня.
– Що це ти весь час виграєш, – запитав песик.
– А мені в цю гру завжди щастить, – відповів кошеня.

А тепер спробуй вгадати: хто буде наступним героєм
"Солодких читань"?

Немає коментарів :

Дописати коментар