Альбом Ольги Петрівни Косач «Український народний орнамент: вишивки, тканини, писанки», Київ, 1876 р. і проєкт "Вишивка етнографічна".
Цього видання немає у повному обсязі у жодному музеї чи приватній збірці! Частково ця книга є у Лаврському художньому музеї, частково — у музеях Лесі Українки в Києві і на Волині. І так по частинах, по фото автори проєкту "Вишивка етнографічна" зібрали повний альбом і вирішили його відшити, а потім і перевидати.
Праця Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) — це перша наукова робота, присвячена українській орнаментиці. Книга за життя Олени Пчілки перевидавалася зі змінами п’ять разів! Але саме у першому виданні є її передмова, де вона розповідає, якою була українська традиційна вишивка, тлумачить символіку, пояснює орнаменти кожного аркушу альбому. Вона чітко розмежовує українську орнаментику від російської, пояснює, що нашій вишивці притаманні геометричні візерунки... Натомість російська вишивка має східний вплив.
Олена Пчілка доводить, що український одяг був захищений оберегами, а російська вишивка несе тільки декоративну функцію, без смислового навантаження. В альбомі зібрано орнаменти, вишиті найархаїчнішими швами: занизування, вишивка біллю, лиштва, вирізування. У передмові йдеться про розвиток українського шиття.
Косач розповідає про брокарівську вишивку, завезену з Франції. Ольга Петрівна вже відчувала, що завезена техніка вишивання - західноєвропейський хрестик - задавлює стародавні вишивки. Про це вона напише у передмові до 5-го видання. Вона дуже вболівала, щоб не забували прадавні наші шви. Олена Пчілка доводить, що українці передусім вишивали одяг. До речі, відомо, що за своє дослідження Олена Пчілка отримала перше гран-прі на І Всесвітній виставці у Парижі!
Нашим теренам була найбільш притаманна вишивка червоного кольору, яку отримували з материнки або комахи — воскового червецю. Іноді вишивали із вкрапленням синього, але не чорного. Адже у нас не було барвників, які б фарбували нитку у чорний колір. Це були сірі або сині відтінки. Тому сорочкам, які вишиті з додаванням чорного кольору, у центральній Україні, на Поліссі, не може бути більше, ніж 150 років. І сьогодні часто трапляється, що чорна нитка швидко втрачає свій колір. Дуже заможні люди купували собі барвники і вишивали сорочки синіми нитками чи іншими, а переважна більшість українців вишивали червоним і білим (сірим). А масово червоно-чорна вишивка була запроваджена у нас, коли з’явилося дешеве муліне і схеми брокарської вишивки (тобто хрестиком, завезеної Брокаром із Франції). До того вишивали доморобними нитками, з яких ткали полотно. Були також поширені жовто-брунатні, сіруваті відтінки...
Багатьом відомий вислів «Червоне — то любов, а чорне — то журба» — це рядок із популярної пісні радянської доби (музика Олександра Білаша, слова Дмитра Павличка). Якщо ми подивимося вишивки Західної України, то вони мали строкаті кольорові вишиванки. Ця територія України знаходилася під владою Австро-Угорської імперії, і сюди раніше почали надходити нитки з Франції з якісними барвниками, зокрема й чорні нитки. А загальновідомі вірші «Два кольори» Дмитра Павличка або «Вишивала дівчина, вишивала, чорну та червону нитку клала» Миколи Сома — це данина тодішній моді. Пішов «хрестик» у народ — і вже для кількох поколінь він став класикою.
А які Ти знаєш стародавні техніки української вишивки? Кажуть дослідники, що їх 100-200 видів.
