КНИГА і КІНО
Новий 2017 рік ми відкриваємо новою сторінкою на нашому блозі. Тут ви зможете побачити екранізації найвідоміших творів світової літератури. Познайомитись із найвдалішими перекладами, режисерськими баченнями і акторськими втіленнями.
А почнемо ми з  вічної трагедії Вільяма Шекспіра 
"Гамлет, принц данський", що була написана між 1599 та 1601 роками. І по сьогоднішній день бентежить і примушує  читати і думати.

З Вікіпедії: Перші переклади «Гамлета» українською мовою належать до 60-х років XIX століття.

1865 року у львівському журналі «Нива» опубліковано переклад першої дії трагедії, зроблений П. Свєнціцьким.

В 1870-х «Гамлета» переклав Михайло Старицький замінивши п'ятистопний ямб оригіналу на хорей, переклад вийшов друком у 1882 р.

Юрій Федькович переклав п'єсу з німецького посередника у 1872 році (видано у 1902 р.).

Українською мовою трагедію переклали: Михайло Старицький, Юрій Федькович, Пантелеймон Куліш, Юрій Клен, Леонід Гребінка, Михайло Рудницький, Ігор Костецький, Григорій Кочур, Юрій Андрухович.

З російських перекладів радимо переклад Бориса Пастернака.

Монолог Гамлета

Быть или не быть, вот в чём вопрос. Достойно ль
Смиряться под ударами судьбы,
Иль надо оказать сопротивленье
И в смертной схватке с целым морем бед
Покончить с ними? Умереть. Забыться.
И знать, что этим обрываешь цепь
Сердечных мук и тысячи лишений,
Присущих телу. Это ли не цель
Желанная? Скончаться. Сном забыться.
Уснуть... и видеть сны? Вот и ответ.
Какие сны в том смертном сне приснятся,
Когда покров земного чувства снят?
Вот в чём разгадка. Вот что удлиняет
Несчастьям нашим жизнь на столько лет.
А тот, кто снёс бы униженья века,
Неправду угнетателей, вельмож
Заносчивость, отринутое чувство,
Нескорый суд и более всего
Насмешки недостойных над достойным,
Когда так просто сводит все концы
Удар кинжала! Кто бы согласился,
Кряхтя, под ношей жизненной плестись,
Когда бы неизвестность после смерти,
Боязнь страны, откуда ни один
Не возвращался, не склоняла воли
Мириться лучше со знакомым злом,
Чем бегством к незнакомому стремиться!
Так всех нас в трусов превращает мысль,
И вянет, как цветок, решимость наша
В бесплодье умственного тупика,
Так погибают замыслы с размахом,
В начале обещавшие успех,
От долгих отлагательств. Но довольно!
Офелия! О радость! Помяни
Мои грехи в своих молитвах, нимфа.
Перевод   Б.Л. Пастернака.