"Солодкі читання" з нагоди всесвітнього дня котів
Перші весняні "Солодкі читання" пройшли для семимісячного шотландського кошеняти Бєнюши. Для нього ми приготували книжкову виставку "В країні Мур-р-р-ляндії". Переглянули мультфільм "Як котик і песик підлогу мили". Прочитали книгу казок про кольорових котів: блакитного, білого, зеленого, чорного і смугастого. Відгадали вікторину з уривками із казок, де героями виступають коти. Прочитали вголос історії Григорія Остера про кошеня на ймення Гав. І випили чай з молоком.

Григорій Остер

Самі неприємності

На горищі жив кошеня на ім'я Гав. Він був рудий. Коли сусідський кіт дізнався, що рудого кошеня звуть Гав, він почухав спинку об трубу сусідського будинку і сказав:

– Я б не радив кошеняті з таким ім'ям спускатися у двір. У дворі на кошеня з таким ім'ям чекають самі неприємності.

Кошеня Гав це почув і подумав: "Що це за неприємності, й навіщо вони на мене чекають?".

Гав одразу ж спустився у двір та уважно оглянув усі закутки – ніде ніяких неприємностей не було.

В цей час у двір вийшов великий пес. Він побачив Гава і подумав: "Ось йде руде кошеня. Щось раніше я його не помічав".

– Агов, ти, рудий, – покликав пес, – як тебе звати?

– Гав! – сказав кошеня.

– Щоооо?! – здивувався собака.

– Гав!

– Ах, ти ще дражнитися! – закричав собака та погнався за кошеням так швидко, що ледве його не впіймав.

Коли кошеня Гав прибіг на своє горище, сусідський кіт спитав його:

– Ну що, переконався, що у дворі на тебе чекають неприємності?

– Ні, – сказав кошеня, – не переконався. Я їх шукав, шукав і вже майже зовсім знайшов, але мене собака прогнав.

Схоже ім'я

Песик бігав по двору і голосно гавкав:

– Гав-гав-гав!

Кошеня Гав прокинувся на горищі та вискочив через горищнє віконце на дах.

– Ти чого? – закричав кошеня цуценяті.

– Я!? – зупинився щеня, – я нічого.

– Навіщо ж ти мене кличеш? – запитав Гав.

– Я тебе не кличу.

– Чого ж ти кричиш: "Гав! Гав!" – образився кошеня.

– Це я просто так гавкаю, – хихикнув щеня. – Я не винен, що в тебе ім'я схоже.

– Ну, гаразд, – подумав кошеня та сів на краю даху.

Песик побігав, побігав по двору, і йому захотілося пограти в схованки.

– Гей, Гав! – покликав щеня. – Іди сюди, пограємо!

Гав не озивався. Щеня гукав, гукав, але Гав сидів як ні в чому не бувало. Довелося цуценяті підніматися нагору.

– Ти що, не чуєш, як я тебе кличу? – запитав щеня, коли вибрався на дах з горищнього віконця.

– Ааа! Це ти мене кличеш, – здивувався кошеня. – А я думав, ти просто так гавкаєш.

Тінь все розуміє

Кошеня вийшов у двір і побачив, що біля його лап лежить маленька тінь.

– Здрастуй! – зрадів кошеня. – Хочеш, пограємо?

Тінь мовчала.

– Що ж ти не відповідаєш? – сказав кошеня. – Давай я буду тебе наздоганяти, а ти тікай.

І кошеня помчав через двір. Тінь побігла попереду і бігла дуже швидко. Кошеня так і не зміг її зловити. Він добіг до сусідського будинку та зупинився.

– Тепер, – сказав кошеня, – я буду тікати, а ти доганяй.

Тінь побігла ззаду і, напевно, дуже намагалася, але кошеня все-таки не впіймала.

– Не догнала! Не догнала! – закричав кошеня і зупинився, тому що добіг до свого будинку.

Тінь теж зупинилася.

– З ким це ти розмовляєш? – запитав у кошенятка щеня, що вийшов з під'їзду.

– З тінню, – відповів кошеня.

– Хіба тінь вміє розмовляти?

– Не вміє, – сказав кошеня. – Але вона все розуміє.

Спускатися легше

Щеня прибіг на горище в гості до кошеняті, сів та висолопив язика.

– Ти чого, – запитав кошеня Гав, – язика висолопив?

– Я втомився, – відповів щеня. – Високо до тебе підніматися. Краще ти до мене в гості приходь. Тобі легше.

– Чому мені легше?

– Тому що ти живеш нагорі, а я – внизу. До тебе треба підніматися, а ти можеш спускатися до мене. А спускатися завжди легше, ніж підніматися. Хіба не вірно?

– Вірно, – сказав кошеня. – Тільки щось тут не так.

– Все так.

– Зачекай, дай подумати.

– Чого тут думати?

– Ти не зовсім правий, – сказав кошеня. – Спускатися легше, тільки ти забув, що мені потім треба назад на горище підніматися.

– Все одно я правий, – сказав песик. – Назад йти тобі важче, а приходити легше. Ось ти й приходь.

Де краще боятися

Дощ гучно стукотів по даху. Кошеня Гав сидів на своєму горищі та боявся. А до нього в гості прийшов щеня з першого поверху.

– Гав, – покликав щеня, – де ти?

– Я тут, – відповів Гав з самого далекого кута горища.

– Що ти робиш?

– Боюся дощу.

– Давай разом боятися, – запропонував щеня, сів поруч з кошеням, і вони стали боятися разом.

Щеня послухав, послухав, як стукає дощ, і йому справді стало страшно.

– Знаєш що, – сказав песик, – ходімо краще вниз боятися.

Кошеня і цуценя спустилися на перший поверх та посідали на найнижчій сходинці.

– Ні, – сказав Гав, – тут дощу зовсім не чути, і тому боятися нецікаво. Я краще піду та побоюся на горищі.

Вище за будинок

– Ти можеш стрибнути вище за будинок? – запитав в кошеняті щеня.

– Ні, – сказав кошеня Гав, – так високо я не вмію.

– А я вмію.

– Ти?

– Я!

– Не може цього бути, – не повірив кошеня. – А ну стрибни.

Цуценя підстрибнуло.

– Хааа! І це ти називаєш вище, за будинок, – засміявся кошеня. – Це ж нижче за лавочку.

– Не важливо, – сказав песик. – Будинок навіть вище за лавочку стрибнути не може, тому що він взагалі ніколи не стрибає. От виходить, що я стрибаю вище за будинок.

Середина сосиски

Кошеня Гав і щеня зібралися поснідати, але на двох у них була тільки одна сосиска.

– Як же ми її ділитимемо? – запитав песик.

– Дуже просто, – сказав кошеня. – Те, що від початку до середини сосиски, буде тобі, а від середини до кінця – мені.

Щеня подумав і зітхнув.

– Ні, так не вийде.

– Чому не вийде?

– Тому що ми не знаємо, де у сосиски кінець, а де початок. А значить, і середину не знайдемо.

– Справді, – погодився кошеня, – не знаємо. Тоді давай так: ти почнеш їсти сосиску з одного боку, а я – з іншого. Там, де ми зустрінемось, там і буде середина.

– Добре, – погодився щеня, і вони почали їсти.

Коли їх носи зіткнулися, щеня сказав:

– Щось ми дуже швидко зустрілися. Ти впевнений, що середина сосиски саме в цьому місці?

– Тепер уже байдуже, – сказав кошеня. – Все одно ніяких інших місць у сосиски не залишилося.

Так нечесно

Щеня і кошеня грали у дворі в ловитки. А сусідський кіт ходив по своєму сусідському даху й обурювався:

– Що це за дружба між щеням і кошеням? Не може бути ніякої дружби! Все одно щеня коли-небудь стане дорослим собакою, а кошеня – котом. А як кішка з собакою живуть, давно відомо. Ти, Гав, запам'ятай: згодом твій друг весь час ганятиметься за тобою, а ти – завжди тікатимеш.

Щеня почув і сказав кошеняті:

– Чому це я буду весь час за тобою ганятися? Так в ловитки грати нечесно. Я хочу по черзі. Спочатку я за тобою, а потім ти за мною.

Добре захована котлета

Щеня приніс на горище котлету, поклав її в куточок і сказав кошеняті:

– Подивись, будь ласка, щоб ніхто не потягнув мою котлету. Я трохи пограю у дворі, а потім прийду та з’їм її.

– Добре, – сказав кошеня, і цуценя втік.

Щеня грав у дворі та раптом побачив, що з під'їзду виходить кошеня Гав.

– Гав, – захвилювався щеня, – що ж ти залишив мою котлету без нагляду?

– Я її сховав! – відповів Гав.

– А раптом її хто-небудь знайде?

– Не хвилюйся! – впевнено відповів Гав. – Я її дуже добре сховав. Я її з'їв.

Мене немає вдома

Кошеня пішов у гості до щеняти, але по дорозі зустрів його самого.

– Привіт, – сказав песик, – куди це ти йдеш?

– До тебе в гості.

– На жаль, – сказав песик, – мене немає вдома.

– А де ти?

– Я пішов до тебе в гості.

– Зрозуміло, – сказав кошеня Гав. – Тільки мене теж немає вдома.

– А ти де?

– Я в гості до тебе йду.

– Дуже шкода, – сказав песик, – ні тебе, ні мене немає вдома. Що ж нам робити?

– Доведеться почекати, – зітхнув кошеня. – Давай поки пограємо у дворі та почекаємо. Може, хтось з нас повернеться додому.

Таємна мова

– Іди сюди! – закричав щеня кошеняті. – Я щось придумав!

– Що ти вигадав? – запитав Гав.

– Я придумав таємну мову.

– А навіщо таємну? – здивувався Гав.

– Щоб ми могли розмовляти, й ніхто нас не розумів.

– Це добре! – зрадів Гав. – Скажи-но мені що-небудь своєю таємною мовою.

– Кука маркука балям барабука! – сказав щеня.

– Дуже таємно, – похвалив Гав, – нічого не зрозуміло.

– А тепер, – сказав песик, – давай я тобі на вушко скажу, що це означає «кука маркука».

– Не треба! – сказав Гав. – Не кажи.

– Чому не треба? – здивувався песик.

– Тому що таємно! – сказав кошеня Гав. – То ж нехай і буде таємно. Нехай ніколи нікому нічого не буде зрозуміло. Навіть мені. Тоді в нас буде справжня абсолютно таємна мова.

Відлуння

Кошеня Гав і щеня грали в луну. Вони кричали у водостічну трубу слова, а з труби назад вискакували кінчики слів.

– Молоко! – закричав кошеня, і з труби вилетіло: «око...»

– Чуєш, – зрадів кошеня, – око. Тепер ти що-небудь крикни.

– Ковбаса! – закричав щеня, а з труби вилетіло: «Оса».

– Оса, – сказав Гав, – може вкусити.

– Не хвилюйся, – заспокоїв його щеня, – це ж тільки луна. А тепер давай крикнемо «котлета».

– Не варто, – сказав кошеня, – це слово негарне. У ньому «ррр» немає.

– Ну тоді «гуркіт» – тут гучна «р».

– Годиться, – погодився кошеня і закричав щосили в трубу: – Гуррркіт!!!

Тут в трубі справді щось загуркотіло, загриміло, і звідти вилетів сусідський кіт. Він сидів на даху біля самого краю труби, підслуховував і ненароком впав в трубу.

Щеня і кошеня кинулися тікати та схаменулися лише на горищі. Коли Гав віддихався, він сказав:

– Нічого дивного. Я крикнув: «Гур-кіт!», ось з труби і вилетів кіт.

Нова гра

– Я придумав нову гру, – сказав цуценяті кошеня Гав.

– Яку?

– Ти загадуєш число, і я загадую, у кого число більше, той і виграв.

– Цікаво, – сказав песик. – Давай пограємо.

– Давай. Загадуй число.

– Загадав, – сказав песик.

– Скільки ти загадав?

– П'ять!

– У мене більше, – сказав кошеня. – Я загадав шість.

– Давай ще раз, – запропонував щеня.

– Давай. Скільки тепер ти загадав?

– Тепер я загадав сто.

– А я двісті.

– Значить, ти знову виграв.

– Знову.

Щеня і кошеня грали довго, але кожен раз вигравав кошеня.

– Що це ти весь час виграєш, – запитав песик.

– А мені в цю гру завжди щастить, – відповів кошеня.

А тепер спробуй вгадати: хто буде наступним героєм

"Солодких читань"?