Життя... Гори... Бруно Ферреро 

(Книжкова мандрівка з Білоославськими пластунами на вершину Чорногірського хребта - гору Піп Іван Чорногірський. 26-28 червня 2015 р.)

Мрії існують для того, щоби збуватись. Ось і ще одна мрія побачила світ. На вершині гори Піп Іван Чорногірській стоїть капличка, а на її ганку - маленька книжечка Бруно Ферреро з серії "Короткі історії для душі". Цих історій є рівно 365 - по одній на щодень. Для роздумів, для серця, для душі... 

ПРОМИНУЛО З ВІТРОМ

"Пригріло весняне сонце, і на газоні міського парку серед зелені трави з’явилися м’ясисті зубчасті листочки кульбаби. Одна рослинка вже навіть вигнала стебло, на якому зацвіла чудова жовта квітка, невинна і погідна, як захід сонця у травні. Згодом у її лоні дозріли сотні насінинок, а сама вона перетворилася в ніжну кульку з мережним візерунком на поверхні.
У кожній насінинці жило якесь бажання. Коли цвіркуни заводили свої серенади, в леготі вечірнього вітру колихалися тисячі мрій.
«Де їх розсіватимемо?»
«Хто знає?»
«Це знає тільки вітер».

Одного ранку від сильних рвучких поривів вітру насінинки зірвало в повітря і вони на своїх парашутиках полетіли в далечінь.
«До побачення … До побачення», - прощалися маленькі насінинки.
Осідали вони переважно на родючій землі садів і луків, а найменша з них спромоглася на коротку мандрівку, що закінчилася в щілині між плитами хідника. Вона впала, змішавшись із курявою, яку підняв вітер. Порівняно з доброю врожайною землею луків це був дуже бідний грунт.
«Отут мені жити», - сказала про себе насінинка і без зайвих роздумів, зібравши всі свої сили, почала запускати коріння.
Обабіч хідника стояла крива розхитана лавка. Час від часу на ній любив посидіти юнак, начитаний і вразливий. Його серце гнітила якась журба, а руки завжди були затиснені в кулаки. Одного разу хлопець помітив, що поміж плитами проросли два ніжні листочки. Він злісно посміхнувся: «Нічого не вийде! Ви ж такі ж слабкі, як і я!» - і затоптав їх.

Однак наступного дня він побачив, що листочки знову піднялись, цього разу вже чотири.
Він цього моменту він почав пильно спостерігати за маленькою, але незламною та мужньою рослинкою. Через кілька днів вона вже цвіла веселим жовтим квітом, що нагадував вигук радости.
Уперше впродовж тривалого часу пригнічений юнак відчув, що його смуток і нехіть до життя починає розвіюватися. Він підняв голову і вдихнув повітря на повні груди. Стукнув по лавці кулаком і вигукнув: «Звісно! І в мене мусить вийти!» Радість аж розпирала його, водночас йому хотілося сміятися і плакати … Він ніжно торкнувся пальцями жовтої голівки квітки. 
Квіти відчувають делікатність і доброту людей. А для маленької відважної кульбаби ніжність юнака була особливим дивом.

Не випитуй у Вітру, чому ти опинився тут, а не деінде. Навіть потрапивши у вузьку щілину поміж камінням, роби все, щоб запустити коріння і жити … Бо в тебе є призначення. 

Наші короткі оповідання – розсіяне Вітром насіння. Куди воно долетить і що з нього виросте – це знає тільки Вітер".

На вершині Чорногори