Що читають п'ятикласники з сучасної української поезії? Якби я вчилась в п'ятому класі, нижчезгадані вірші склали би список моїх улюбленців. Тільки невелика вибірка з найкращого.
Ваша О.С.
Григорій Пилипович Бойко (1923—1978) — український поет мого дитинства. "Билиці дяді Гриця", "Швидко казка мовиться..." - жартівлива поезія для дітей і про дітей.
Коли моєму синові було 9 років, ми поставили міні-спектакль “І сміх, і сльози”, з яким на фестивалі “Зоряний Вітер” взяли ІІІ місце.
Ви
б почули, як співав!
Хоч немає слуху,
Я горлав щодуху:
До-ре-мі-фа-соль-ля-сі!
Голос мій почули всі!
А скінчив — що сталось! —
З місць усі зірвались,
Сцену ледь не рознесли,
А мене вхопили —
Аж на вулицю несли
І вже там... набили!
ЧОМУ ТИМКО ПОДРЯПАНИЙ
— Чому це ти подряпаний?
Юрко Тимка пита.
Тимко йому відказує:
— Та я ж купав кота!
— А я от не подряпаний,
Хоч теж купав свого...
— Еге, ти ж не викручував
І не сушив його!
Хоч немає слуху,
Я горлав щодуху:
До-ре-мі-фа-соль-ля-сі!
Голос мій почули всі!
А скінчив — що сталось! —
З місць усі зірвались,
Сцену ледь не рознесли,
А мене вхопили —
Аж на вулицю несли
І вже там... набили!
ЧОМУ ТИМКО ПОДРЯПАНИЙ
— Чому це ти подряпаний?
Юрко Тимка пита.
Тимко йому відказує:
— Та я ж купав кота!
— А я от не подряпаний,
Хоч теж купав свого...
— Еге, ти ж не викручував
І не сушив його!
ПРОВАЛИВСЯ
ПО КОЛІНА
— От на лижах я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...
— А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
— Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!
— От на лижах я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...
— А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
— Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!
________________________________________________________________________
В якому віці можна читати дитячі вірші? Думаєте, в дитячому? А от київський
поет Григорій Фалькович пише “Вірші
для дотепного віку”, тобто від 0 до 99-ти.
***
Соловейко
як принаду
Розсипає
серенаду:
Не
аби кому у лісі –
Він
співає солов’їсі.
Соло
в лісі –
Солов’їсі.
(Малесенька історія про кохання. Читається навшпиньках і пошепки.)
Григорій
Фалькович
***
***
...І
тільки у сьомім, у спальнім вагоні
Чекали світанку замріяні коні,
Злітали над потягом, над перегоном,
Когось виглядали над сьомим вагоном,
І знов повертались крізь вікна бездонні
Звичайні-казкові-небачені коні:
Без яблук і в яблуках, сині й червоні,
Копита – посріблені,
Чекали світанку замріяні коні,
Злітали над потягом, над перегоном,
Когось виглядали над сьомим вагоном,
І знов повертались крізь вікна бездонні
Звичайні-казкові-небачені коні:
Без яблук і в яблуках, сині й червоні,
Копита – посріблені,
Гриви
– розвітрені,
Крила – прозорі,
Крила – прозорі,
Очі
– як зорі.
(Віршоване диво, читається на видиху. Романтично!)
Григорій
Фалькович (тут він майже Блок)
УЇКЕНД
Тиша. Сон. Будильник. Ранок.
Мама. Тато. Джек. Сніданок.
Сумка. Термос. Ковбаса.
Ліфт. Автобус. Шлях. Краса!
УЇКЕНД
Тиша. Сон. Будильник. Ранок.
Мама. Тато. Джек. Сніданок.
Сумка. Термос. Ковбаса.
Ліфт. Автобус. Шлях. Краса!
Стежка.
Ліс. Дуби. Ялиці.
Вуж. Гриби. Пташки. Суниці.
Білка. Небо. Синь. Роса.
Тиша. Термос. Ковбаса.
Вуж. Гриби. Пташки. Суниці.
Білка. Небо. Синь. Роса.
Тиша. Термос. Ковбаса.
Комарі.
Вогонь. Димок.
Шлях. Автобус. Ліфт. Замок.
Ванна. Мило. Ліжко. Сон.
Джек зітхає, наче слон.
Згадує оту красу –
Запахущу ковбасу.
Шлях. Автобус. Ліфт. Замок.
Ванна. Мило. Ліжко. Сон.
Джек зітхає, наче слон.
Згадує оту красу –
Запахущу ковбасу.
Григорій
Фалькович
ХВОСТИ (Про життя. Сумно)
Сірий вовчик, лев
і птах,ХВОСТИ (Про життя. Сумно)
Поні волохаті –
Всі з хвостами, при хвостах,
Всі такі хвостаті.
І
собаки, і коти,
І слони, і миші:
Де не глянь, хвости, хвости –
З ними красивіше.
І слони, і миші:
Де не глянь, хвости, хвости –
З ними красивіше.
Тільки
в нас хвостів нема,
Чи то літо, чи зима:
Ні у мами, ні у тата,
Ні у маминого брата.
Ще й сусіди й гості –
Геть усі безхвості.
У такій родині
Сумно жить дитині.
Чи то літо, чи зима:
Ні у мами, ні у тата,
Ні у маминого брата.
Ще й сусіди й гості –
Геть усі безхвості.
У такій родині
Сумно жить дитині.
Григорій
Фалькович
МАНІКЮР (І не тільки про курей)
Якось двом із
наших курМАНІКЮР (І не тільки про курей)
Ми зробили манікюр.
Вони зранку не вітаються,
Манікюрами пишаються,
Вже не хочуть жить в селі –
Копирсатись у землі.
День
пройшов. Голодні кури
Зберігають манікюри:
Навіть соромно й казати –
Гній не стали розгрібати.
А їх подруги й сусідки
Вигрібають, хтозна й звідки
Хто зернинку, хто личинку,
І жучка, і хробачка.
Зберігають манікюри:
Навіть соромно й казати –
Гній не стали розгрібати.
А їх подруги й сусідки
Вигрібають, хтозна й звідки
Хто зернинку, хто личинку,
І жучка, і хробачка.
Час
іде. Голодні кури
Зберігають манікюри.
Стало схоже їхнє пір'я
На обсмикане ганчір'я,
Похилилась голова,
І хода якась крива.
Зберігають манікюри.
Стало схоже їхнє пір'я
На обсмикане ганчір'я,
Похилилась голова,
І хода якась крива.
Розтривожився
курник:
Чути лементи, зойки, крик.
Та нарешті, та на щастя –
Лак облущився і зник...
Вже й забули наші кури
Про колишні манікюри,
Залюбки живуть в селі
Та й знаходять у землі
І зернинку, і личинку,
Чути лементи, зойки, крик.
Та нарешті, та на щастя –
Лак облущився і зник...
Вже й забули наші кури
Про колишні манікюри,
Залюбки живуть в селі
Та й знаходять у землі
І зернинку, і личинку,
І
жучка, і хробачка.
А дорослі як зберуться,
Так над нами і сміються:
Не для того манікюри,
Щоб пишались ними кури!
А дорослі як зберуться,
Так над нами і сміються:
Не для того манікюри,
Щоб пишались ними кури!
Мабуть, не та мета - в кита.
Та й в них, напевне, не така,
Як у гиндика чи бика.
А у бика, вважаю я,
Мета - інакша, ніж моя.
Вже
чималі й твої літа.
Скажи, яка твоя мета?..
Скажи, яка твоя мета?..
Григорій
Фалькович
БРОНЯ ЗИМУ МАЛЮВАЛА...(Про силу мистецтва)
Броня зиму
малювала:БРОНЯ ЗИМУ МАЛЮВАЛА...(Про силу мистецтва)
Теплу кофту надівала,
Чобіточки і пальто,
Шапку, шарфик ще й спідницю –
Певно, щоб не застудиться.
Ось прийшла з роботи мама:
- Це комедія чи драма?
Що це на тобі надіто?
Схаменись! Надворі - літо...
Годі, Броню, мудрувати,
Годі, доню, жартувати
І дурниці малювати,
Дай-но, гляну я сама.
... А на аркуші – зима.
Іній. Сніг. Замерзлі ріки.
І мороз, мабуть, великий,
Бо з малюнка до кімнати
Стало вітром завівати,
І, здалось, ось-ось до ніг
Тихо ляже справжній сніг...
Мама кліпнула очима,
Пересмикнула плечима
І тихенько вийшла з хати
Щоб дочці не заважати,
Тільки й мовила: «Дивись,
Ти того, не застудись...»
Григорій
Фалькович
ДИТЯЧА МОВА (Про своє, унікальне)
Щира, кльова,
щедрослова,ДИТЯЧА МОВА (Про своє, унікальне)
хай живе дитяча мова!
А
дорослу, перерослу,
не люблю я, бо вона –
перелякана й нудна.
не люблю я, бо вона –
перелякана й нудна.
Та
– дитяча, неледача,
хоч, буває, і заплаче,
але завжди - пре-чудова,
дуже класна, кольорова.
хоч, буває, і заплаче,
але завжди - пре-чудова,
дуже класна, кольорова.
Зрозуміла
квітам, звірю,
кораблю і журавлю,-
я цій мові просто вірю,
просто я її люблю.
кораблю і журавлю,-
я цій мові просто вірю,
просто я її люблю.
Всім
дорослим людям знову
треба вчить дитячу мову. ________________________________________________________________________
треба вчить дитячу мову. ________________________________________________________________________
Данута
Вавілов (з польської на
українську переклала Ірина
Кононенко)
ШВИДКО (Хоч і перекладна поезія, але дуже! Дуже! ДУЖЕ важливо! Я би видавала цей вірш всім батькам разом з довідкою про народження дитини.)
ШВИДКО (Хоч і перекладна поезія, але дуже! Дуже! ДУЖЕ важливо! Я би видавала цей вірш всім батькам разом з довідкою про народження дитини.)
Швидко встань і одягнися!
Швидко снідай, не барися!
Швидко руки мий і шию!
Швидко, бо сама помию!
Швидко, тато нас чекає!
Швидко, наш трамвай тікає!
Швидко забігай до класу!
Швидко, бо немає часу!
І
весь час немає часу...
А
я хочу самостійно
по калюжі йти спокійно,
їсти бублик півгодини
і дивитись на машини,
і на дощик, і на хмарку,
на кота і на канарку.
Довго хлюпатись у ванні,
бумкати на барабані,
пасочки ліпити з глини,
і не бігти щохвилини.
по калюжі йти спокійно,
їсти бублик півгодини
і дивитись на машини,
і на дощик, і на хмарку,
на кота і на канарку.
Довго хлюпатись у ванні,
бумкати на барабані,
пасочки ліпити з глини,
і не бігти щохвилини.
Зрозумійте,
це - важливо:
хочу жити не-квап-ли-во!
хочу жити не-квап-ли-во!
_________________________________________________________________________
(Віршик
на випадок, якщо ви в осінні вихідні
всією родиною гуляєте парком)
Сипле осінь жовтим листом,
Кропить дoщиком рясним.
Хто це там блукає містом?
Сірий кіт. І киця з ним.
Вдалеч
тягнуться квартали.
Огортає нічка світ.
- Ми, напевно, заблукали.
Тихо киці каже кіт.
Огортає нічка світ.
- Ми, напевно, заблукали.
Тихо киці каже кіт.
- Я
з тобою, мій муркатий,
Тож, ніякої біди.
Неможливо заблукати,
Ідучи хтозна куди. _________________________________________________________________________
Тож, ніякої біди.
Неможливо заблукати,
Ідучи хтозна куди. _________________________________________________________________________
(Всі ми
трохи родичі:))
Жабка зелена
зустріла коня:
— Доброго дня! Ми, здається, рідня? —
Кінь засміявся й спитав басовито:
— Де ж це ви, сестро, згубили копита?
_________________________________________________________________________
— Доброго дня! Ми, здається, рідня? —
Кінь засміявся й спитав басовито:
— Де ж це ви, сестро, згубили копита?
_________________________________________________________________________
Іван
Андрусяк "М"яке
і пухнасте"
КОЛИСКОВА (Втомився? Відпочинь, послухай колискову)
Ой ходила лебедиха,
КОЛИСКОВА (Втомився? Відпочинь, послухай колискову)
Ой ходила лебедиха,
та
й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прозором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прозором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
_________________________________________________________________________
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»
а також
витягнувшись на пальчиках
оберігати місячний серпик
букви «є»
що зрізаний з неба
разом із ниточкою
бо кажуть дитино
що мова наша — солов'їна
гарно кажуть
але затям собі
що колись
можуть настати і такі часи
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко
тому не можна покладатися
тільки на солов'їв
дитино
Йде в ніде, в невороття,
Йде лелійно, як дитя,
І жене його у спину
Сірий маятник життя, –
Щоб не вештав уночі
При Господній при свічі,
Щоб по світі не тинявся
Із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
Виє Ірод моровий,
Маятник все дужче буха,
Стогне янгол ледь живий...
А він йде і йде, хоча
Вже й не дихає свіча,
Лиш вуста дрижать гарячі:
"Янголе, не впадь з плеча".
ВІЙСЬКО (Звучить як міт) — вірш-гімн пластових змагань з пішого туризму “Стежками Героїв”. Героїчно. До мурашок.
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прозором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прозором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
_________________________________________________________________________
Ліна Костенко
СЮ НІЧ
Сю
ніч зорі чомусь колючі,
Як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
А сьогодні вже восени!
Як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
А сьогодні вже восени!
(НЕдитячий вірш від НЕдитячого поета про плинність життя. Чарівно. Казково.)
_________________________________________________________________________
КОЛИСКОВА
(Ти
ще боїшся темряви? Тоді цей віршик -
Тобі)
Клацнув замок,
відчинилися двері.
Вечір приїхав
на чорній пантері.
Я не боюсь:
ця пантера не хижа.
Ось вона місяць -
мов блюдечко - лиже.
Клацнув замок,
відчинилися двері.
Вечір приїхав
на чорній пантері.
Я не боюсь:
ця пантера не хижа.
Ось вона місяць -
мов блюдечко - лиже.
_________________________________________________________________
Сергій Пантюк (Справді дитячий письменник. Великий і смішний!)
Сергій Пантюк (Справді дитячий письменник. Великий і смішний!)
_________________________________________________________________________
Іван
Малкович — поет,
письменник, видавець
з маленького гірського села Нижній
Березів, що на Франківщині. Нині
директор найвідомішого
в Україні дитячого
книжкового видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Пан Іван самовіддано контролює весь процес народження нової книги: від набору тексту-коректури до ілюстрацій-друку-надходження в книгарні.
Добра людина. Дуже світла і віддана своїй справі. Живе дитячою книгою.
Щаслива, що доля познайомила мене з родиною Малковичів-Арсеничів.
Щаслива, що доля познайомила мене з родиною Малковичів-Арсеничів.
СВІЧЕЧКА
БУКВИ «Ї»
(Дуже зворушливо. Написано кожному з нас.)
Хай це можливо і не найсуттєвіше
але
ти дитино(Дуже зворушливо. Написано кожному з нас.)
Хай це можливо і не найсуттєвіше
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»
а також
витягнувшись на пальчиках
оберігати місячний серпик
букви «є»
що зрізаний з неба
разом із ниточкою
бо кажуть дитино
що мова наша — солов'їна
гарно кажуть
але затям собі
що колись
можуть настати і такі часи
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко
тому не можна покладатися
тільки на солов'їв
дитино
ІЗ
ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ (Вірш,
який міг не з'явитись...)
Краєм
світу, уночі,
При Господній при свічі
Хтось бреде собі самотньо
Із
янголом на плечі.При Господній при свічі
Хтось бреде собі самотньо
Йде в ніде, в невороття,
Йде лелійно, як дитя,
І жене його у спину
Сірий маятник життя, –
Щоб не вештав уночі
При Господній при свічі,
Щоб по світі не тинявся
Із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
Виє Ірод моровий,
Маятник все дужче буха,
Стогне янгол ледь живий...
А він йде і йде, хоча
Вже й не дихає свіча,
Лиш вуста дрижать гарячі:
"Янголе, не впадь з плеча".
Звучить як міт: відважне військо
жило в лісах цих під землею
і напувало з фляг австрійських
дубів коріння — власну стелю.
Плекало волею ці звори,
а звіра — кров'ю — щоб напився,
щоб гордими лишались гори
й хоч хтось в цім світі не скорився...
Звучить як міт: відважне військо
жило в лісах цих під землею
і напувало з фляг австрійських
дубів коріння — власну стелю.
жило в лісах цих під землею
і напувало з фляг австрійських
дубів коріння — власну стелю.
Плекало волею ці звори,
а звіра — кров'ю — щоб напився,
щоб гордими лишались гори
й хоч хтось в цім світі не скорився...
Звучить як міт: відважне військо
жило в лісах цих під землею
і напувало з фляг австрійських
дубів коріння — власну стелю.
Ось така вийшла коротенька мандрівочка дитячою поезією. Читайте і діліться своїми уподобаннями!
Немає коментарів:
Дописати коментар